Feb. 25th, 2014

rainy_lily: (lonely)
останнім часом я не те щоб шкодую, але розумію, що у школі всесвітню історію вчила якось дуже косяково. вона завжди була для мене цікавішою, ніж історія України (ну шо поробиш, шо у нас така не вельми приємна історія), але разом з тим усе, що було вивчено, змішалося у величезну кашу. плюс історія останнього століття, яка в принципі є для нас може найбільш потрібною, вивчалася найшвидшими темпами. читаю тексти про Майдан, коментарі людей, там згадка про Нюрнберзький процес, там про Мюнхенську угоду, там про громадянську війну у Боснії чи ще якісь моменти, про які ніби чула, але що конкретно і де відбувалося, що стало причиною-наслідком - не знала-не знала і забула. плюс на початку лютого мала інтерв'ю з афганцем, яке напевно було одним із найважчих взагалі моїх інтерв'ю і зрозуміла, що й про цей момент у світовій історії я якось не надто багато знаю.

тому природньо, що народилося бажання взятися за історичний нон-фікшн, хоча я навіть не знала, з якого боку підійти. залізла у chto-chitat і за тегом "историческая" накопала собі трохи книжок, які певною мірою й художні. найбільше зацікавила книга Тода Штрассера "Волна", з неї й почала.

у 1967 році у американській школі на уроці історії, темою якого був нацизм, учень запитав у вчителя історії Рона Джонсона, як могли звичайні жителі Німеччини часів Гітлера не помічати, що робиться довкола - а для мене було величезним відкриттям, що геноцид євреїв у Німеччині почався ще у 1933-му, за шість років до війни. я якось думала, що світ прохлопав ці речі через те, що тривала війна. але ні, напевно Європа й Америка тоді теж були "глибоко стурбовані".

словом, вчитель, аби пояснити, як таке можливо, вирішив провести експеримент. і клас перетворився у "Хвилю", своєрідну організацію, основними цінністями якої проголосили силу в дисципліні, єдності і дії. вийшло тоталітарне суспільство у мініатюрі. швидкість і головне - готовність навіть невеликого шкільного соціуму перетворитися у такий соціум зі своїми наглядачами і сірою масою, вражає. універсальний рецепт всіх тоталітарних замісів: людям подобається, коли не треба думати, а можна тільки діяти за накатаною схемою, головне, аби знайшовся той, який готовий їм це дати - диктатор і вождь. тим більше, все це вражає як реальний, а не вигаданий випадок. за результатами цього експерименту вчитель написав статтю у журнал, згодом зняли фільм, а потім Тод Штрассер все белетризував.

аби не спойлити, краще за мене про книгу скажутьцитати )

а німці у 2008-му зняли ще й новий фільм за мотивами книжки, "Експеримент-2: Хвиля". фільм мені теж сподобався, але вони з книжкою реально зовсім різні, починаючи від зав'язки. у книжці основною ідеєю було показати, як німці могли не бачити жахів нацизму. фільм же - як наболілий німецький мозоль, де дія перенесена у наш час, а основна ідея "чи можливе повторення нацизму зараз?". таке враження, що вони реально бояться його повторення. і кінець фільму вийшов значно жорсткішим і жорстокішим, але й більше на часі, судячи з новин, які надходять то з Америки, то вже навіть з Росії - коли подивитеся, зрозумієте, про які новини йдеться..

словом, дивіться і читайте, фільм і книжка того вартують.

Expand Cut Tags

No cut tags

Most Popular Tags

Style Credit

Page generated Sep. 25th, 2017 08:28 pm
Powered by Dreamwidth Studios
June 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 2014