rainy_lily: (кнішки)
це, звісно, не магістр Йода, але теж непогано) захистила своє право ним називатись. особливого щастя не відчуваю, але один камінець з душі впав. шож, далі наступна фортеця, яку треба завоювати.
rainy_lily: (кнішки)
блін! от вибрала собі темою диплому подорожній нарис і читаю всякі цікаві штуки, від яких думки в голові починають рухатись хаотично і не в ту сторону)
читаючи про те, як у 18 столітті одна англійська панночка подорожувала Кримом і Росією (Петербург-Москва), я відчуваю очевидні переваги нашого часу. дороги - як би ми на них не наганяли, але вони є. готелі - які б дорогі і совкові, але це не солом'яне ложе з блощицями. можливість поїсти - не всюди є кафе-забігайлівки, зате є магазини, де вже точно можна купити шось перекусити. навіть у забитому селі в будній день ви знайдете відкритий магазин. зрештою, автобуси й маршрутки. трохи подорожуючи останній рік, я часто думала про те, шо ше якихось 10-15 років тому вся ця система з маршрутками була геть неналагоджена. і хай навіть зараз із якогось села їде тільки одна маршрутка в день, але вона їде! ну або ж стоп. уявіть собі стоп у 18 столітті - от зламалась у англійки карета (чи на чому вона там їхала) десь посеред кримського степу - і фертик) якшо чесно - мені взагалі важко собі уявити мандрівки того часу з моєю звичкою до комфорту. хоча, є люди, які кажуть: "а як ти спиш у тому наметі, це ж капєц як незручно?". але, імхо, незручно - це подорожувати у 18 столітті, коли ніяких тобі вказівників, туристичної інфрастуктури і всякого такого)(гоню, звісно, але думаю, подорожі тоді були не такими приємними, якими можуть бути тепер). такшо у нас комфорт, хай навіть це намет і пісна каша в казані)

а Олдос Хакслі, в якого є доволі класна (місцями) книжка "В дорозі" (не плутати з Керуаком, хоча там сплутати неможливо)), пише про те, шо читання і подорожі у чомусь схожі. справжній мандрівник вважає подорожі своєю пагубною пристрастю. так само як захланний читач, який хоче побільше всього прочитати, мандрівник хоче побільше всього побачити. іноді подорожі, як і читання, стають obsession, ти одержимий ними. і тобі хочеться все більше й більше читати/подорожувати. іноді навіть не заради змісту книжки чи побаченого в подорожі, а через сам факт такого часопроведення. Хакслі має рацію - передчуття цікавої книжки, яку я ось-ось прочитаю, можна порівняти з передчуттям нової мандрівки, яку я собі планую)

і ше багато всяких думок в голові крутиться. а ностальгічні білети на маршрутки-електрички, знайдені шойно в гаманці, переконують мене, шо не дарма я такий Плюшкін і нічого не викидаю - у тих білетах живуть спогади)
вже хочу кудись)
rainy_lily: (кнішки)
недавно я шукала паперову книжку Джона Стейнбека "Російський щоденник". не знайшовши, послухала в аудіоваріанті. наївно було очікувати, шо американцю, який в 1947 році приїхав у напіврозвалений СРСР, покажуть його справжнє обличчя. мене спокусило написане у вікі: Cтейнбек з фотографом Робертом Капою подорожував Росією, Україною й Грузією. насправді його подорожували. возили всюди у супроводі "своїх" людей. слідкували. плівки в кінці підчищали. брехали. лоханули чувака: розказали, шо зарплата у радянських службовців сягала 2000 рублів. тоді як квартплата -всього-на-всього 20 рубів, 1%. а Стейнбек не забував нагадувати в книжці: все, що ми побачили, не можна узагальнювати і уявляти, шо так воно скрізь. бо так би виглядало, шо це країна, де смачно годують українським борщем і річкою ллються грузинські вина і взагалі все просто чудово.

книжку згодом забанили і в СРСР, і в Америці. антисовєцькості я в ній не почула, радше навпаки - Стейнбек все описує якшо не з захватом, то дуже доброзичливо. не відчувається присутність Сталіна-"біг бразер із вочінґ ю", українські колгоспи - це взагалі процвітаючі господарства, де дофігіщє урожаю і все прекрасно (і це на фоні голоду 1946-1947 років). в СРСР добре підготувались до приїзду американців. а в Америці Стейнбека звинуватили у надто позитивному зображені совка. отакто, ні вашим, ні нашим не вгодив бідний. та й він не винен, шо книжка вийшла надто штучна - йому організували таку країну, і він так написав. я взагалі дивуюсь, шо їх впустили в 1947-му в СРСР.

а це фото української хати, зроблено Робертом Капою під час тої подорожі.
rainy_lily: (ліііітоооо)
у того ж Стасюка вичитала про Шіперію або ж Шкіперію - самоназва Албанії. взагалі про Албанію дуже мало знаю, дивна країна. але питання інше: які ше самоназви інших країн/народів ви знаєте? було б добре, якби європейських, але мене все цікавить. а про європейські можна буде до диплому вписати - і вже легше, а то я шось тіки сьогодні усвідомила, шо 80 сторінок - це таки багато, якшо половина з цього буде взята з моєї голови, а не з книжок%)



а це вам Албанія для привернення уваги і не тільки)
rainy_lily: (кнішки)
Автор: Джон Стейнбек
Название: Русский дневник
Издательство: Нигде не купишь
хороше таке іздатєльство. я книги цього іздатєльства часто шукаю%) 
а тепер по сабжу: треба мені ця книжка. ну не так, шоб дуже, але корисно було б для диплому почитати. це дорожні нариси про Україну, Росію, Грузію після другої світової війни. ну і Стейнбек, цікаво ж. такшо якшо в когось є ( а я дуже сумніваюсь, але раптом) і ви нею поділитесь, буде вам плюсик в карму) виглядає книжка так:
  
поки шо маю тільки аудіокнигу, але ліпше б паперовий варіант чи електронний. дякую за увагу)
rainy_lily: (Default)
я знаю, шо є тут багато розумних людей, тому ай нід вашої хелп:
диплом пишу на тему сучасного подорожнього нарису. маю кількох основних авторів, яких буду аналізувати. але для повноти картини мені не завадять ше й інші цікаві особистості (письменники, журналісти, будь-хто зрештою), хто писав шось на кшталт подорожнього нарису-нотаток. цікавлять українські сучасні й світові сучасні та менш сучасні (20 століття) автори) буду вдячна, якшо хтось шось таке читав і згадає)
rainy_lily: (ліса)
ахаха, яка удача! ну хто б сумнівався, шо коли мені нарешті вистачатиме часу для підготовки до екзамену, неодміннно станеться НЄЧЬТО. нєчьто не змусило себе чекати - держіспит перенесли з тяпниці на четвер!

зайве казати, яка я щаслива, шо ціле 2 червня буду посилено ботанитись) ну але 100 питань за день - чим не реальна ціль?!) а я ше так втішилась, шо сьогодні нарешті вилизала до блиску курсак (типу подарунок собі на дн)) і завтра його зможу здати. одна з перших, міждупрочім. і через день після дедлайну)

зато швидше здам і швидше забуду весь цей брєд)
і ше: надіюсь, з дн не так як з нр, шо як його проведеш, так і цілий рік будеш) не хочу цілий рік ботанитись)))
rainy_lily: (Default)
це відверте свинство - накатати 46 сторінок бакалаврської, практично самій накатати (ніякого копіпасту, крім трьох абзаців з минулрічної курсової) і заступоритись на висновках. коли вже не знаєш, які ше слова можна використати (шоб йому, тому науковому стилю!!), коли красиві узагальнення в голову вже просто не лізуть. коли навіть речення адекватні в голову не лізуть. ну нічо, ше 2 сторінки домучити, і всьоо...
rainy_lily: (кнішки)
є 4 типи підготовки до екзамену:
1. ти майже все вивчив і сподіваєшся, шо тобі попадеться  усе, крім того, шо ти не знаєш.
2. ти майже нічого не вивчив і сподіваєшся, шо тобі попадеться хоч шось, з того, шо знаєш.
3. ти нічо не вчив і тобі пофіг
4. ти нічо не вчив, але надієшся виїхати на своїй ерудиції/харизмі/вмінні заговорювати викладачеві зуби/писати розумними слвоами, які справляють враження присутності знань.
в принципі, мав би бути ше й п'ятий тип: все вивчив, все знаю да, я ботан, і шо? але, гм, чи такі ше існують?) для мене досі залишається загадкою рівень підготовки заучок - бо і вони часом лажають)
доповнюйте, якшошо)
 
rainy_lily: (парижжжж)
неочікувано з'явився кавалок вільного часу і я аж не знаю, чим його заповнити)) звісно, є кілька мозкограючих справ, але вони не настільки нагальні. я так давно чекала, поки в мене звільниться час, що навіть забула, для чого він має звільнитись:)
хоча, давно хворію на хворобу "закачай і заникай" - качаю фільми і забуваю їх дивитись/відкладаю перегляд. от сьогодні можна з нею почати боротись.а взагалі - отак завжди, все життя у чеканні вільного часу, потім його провтикуєш і знову чекаєш, щоб знову провтикати) єххх)
rainy_lily: ("достать чернил и плакать")
я раніше чогось (хз чого) думала, що люди, які багато читають, грамотно пишуть. угу, аякже! переглядаючи студентську антологію, де кожен (ну чи майже кожен) студент нашого курсу писав свої відповіді на різні літературні та навкололітературні питаннячка, я вже зо десяток разів "зашпорталась" поглядом за помилки. і то такі досить тупі й примітивні. а люди наче розумні, недурні, справді читають, а пишуть - то капець якийсь.

я, в принципі, теж не взірець для наслідування, а коли спілкуюсь в скайпі, то це взагалі "мовна катастрофа")) але мобілізувати себе і писати грамотно, коли це справді потрібно - то святе. і останнім часом навіть схиляюсь до думки, що варто в собі викорінювати усю цю "медведівщино-пазітіффщину". бо підловлювати при кінцевій перевірці текстів там дієслова, які закінчуюцця, а не закінчуються - це печально.
ну от, під кінець посту я вже відчуваю себе мовним снобом і занудою) ви в коментах можете мені це написати) але тільки щоб грамотно!)))
rainy_lily: (Default)
а наші міжнародники на КВК таки атажглі)) і наші, і 5 курс) не знаю, як я завтра це все зможу комусь переказати, але то було бомбезно)
rainy_lily: (ліса)
мрію про день без вмикання компа. без втикання в монік певну кількість годин - з них трохи менше безцільного і більше - цільного)
здам шматок сесії і зроблю бакалаврську - потішу себе таким щастям. от тільки шось кінця-краю не видно тим сесіям і бакалаврським..(
я вже сама себе тою сесією задовбала, не тіки вас))))
rainy_lily: (кнішки)
я впізнала себе в цих синдромах:
"Тысячи часов моего детства, моих юношеских и зрелых лет провел я за чтением и ничего не сохранил в своей памяти, кроме одного большого пустого места. И мало того, что этот недуг не теряет своей силы, так он еще и прогрессирует. Когда я читаю сегодня какую-нибудь книгу, я забываю ее начало, еще не добравшись до конца. Иногда силы моей памяти не хватает даже на то, чтобы удержать в голове прочитанное с одной страницы".
за посиланням ще більше синдромів "Літературної амнезії" від Патріка Зюськінда)
і, до речі, з "Парфумера", читаного в 11 класі, я пам'ятаю рівно три слова: Жан-Батіст Гренуй) тому Зюськінд в корінь дивився) а взагалі, вартувало витримати навалу літератури 19 століття заради смакування, хай навіть в такому скерцо-темпі, 20 століття)) ту бі контіньюед))
rainy_lily: (чебе)
Як же ж хочеться зранку вставати і не вмикати одразу ж, тільки роззявивши очі, комп. Взагалі його зранку не вмикати. Щоб не було потреби цього робити. Щоб зранку потішити себе душем і кавою на балконі, почитуючи якусь цікавезну книженцію, спостерігати за людсьми на вулиці  і головне - НІКУДИ не поспішати. Бо вже який місяць комп встає разом зі мною. Зранку завжди купа роботи. Хоча, я теж в тому винна, ібо нєфіґ залишати все на ранок. Але завжди знйадеться щось, для чого комп треба ввімкнути. Коли б вже літо...)
rainy_lily: (вангог)
обидві мої аськи покінчили життя суєцидом, оскільки вирішили, шо їм ні для чого жити. чи, може, то все-таки я жистокій убійца?) з однієї можна зробити аськозомбі, хтось має якісь аргументи "за"?:)
***
в Чхартишвили вичитала: "При выборе способа самоубийства, предложено следующее толкование:
когда человек вешается, это симптом сексуальной фрустрации;
когда человек выбрасывается из окна, это свидетельствует об инфантилизме и подсознательном желании вырасти, стать взрослым (типичная сцена: будущий самоубийца стоит на парапете, все его уговаривают, утешают, успокаивают, все от него «зависят», всем он нужен);
если женщина бросается под поезд (синдром Анны Карениной) – это верный признак стремления отдаться во власть фаллического монстра и т.д."
там ше купа всього про суєцид і дипресію, яка виявляється, є нічим іншим як бажанням смерті, О_о. якшо оживлю аську, ніколи більше не буду ставити статуса "дипресія":)
***
написала 1 розділ курсової. лишається ще один і вступи-висновки-література, але це вже такоє:)
rainy_lily: (Default)
як жиш я все-таки люблю деяких моїх викладачів - перед самим Миколайком подзвонити і сказати, шо (урряя!!) пари не буде, та ше й Миколайка щедрого побажати) ня) і взагалі, є в нас на факультеті кілька таких викладачів, які дуже файні, розумні, з ними цікаво і вони не мелють пургу на відміну від більшості. от наприклад, наш колишній філософ - ну це просто лапочька. мало того, шо знає купу мов і інтелігенція з нього ну просто аж пре, та й авторитет в нього непохитний, з ним ше й можна о літєратурє порозмовляти. на екзамені замість питань ми розмовляли про мій список книжок, які я хочу прочитати, і тоді він мені сказав: "Я спокійний, якшо ше є молодь, яка так любить читати". людина надзвичайно харизматична і вміє скеровувати увагу на свій розум, а не зовнішність - в нього взагалі є якийсь природний дефект ока, і ясношо студенти, які люблять знущатись з викладачів, обов'язково би з цього насміялись, як би це не ницо було - сміятись з фізичних вад. так от, за рік викладання в нас про це не згадав ніхто. і словом.
rainy_lily: (смайлик)
ну шош, ця манна небесна нарешті з грюкотом впала мені на голову) ии))) стипендія)) нарешті я буду їздити, коли треба, маршруткою, накуплю собі
фарбів ), книжок ) і апельсинів ). ну і ще купу потрібних несесерів))) уіііііі)))
rainy_lily: (Default)
хтось знає якісь справді ефективні способи покращити пам'ять? бо я вже задовбалась постійно все забувати(  на побутовому рівні ше нормально, а от коли справа доходить до книжок чи іншої потрібної інформації, то виходить шо добрийдень-я-олень((( 
rainy_lily: (справжні монстри)
Наші викладачі - я від них профігіваю. Сьогодні один такий, інтелігент роблений, який вічно кричить про те, шо ми маса невчених аборигенів ( "приїдете додому, мама злізе з печі, розкажете їй, шо вас тут вчать, бо вона на своїй печі того точно не знає" ) видав фразочку: "Не дивіться на мене так цинічно". Причім, дівчина, до якої це було сказано, просто слухала його лекцію. Це такий своєрідний моральний разстрєл - пари в цього найтактовнішого з усіх викладачів. Перед тим була фраза, до цієї ж дівчини: "Шо ви дивитесь на мене своїми баранячими очима? Ні, я вас не хотів образити..Ні-ні, що ви." І цей крендель, який ні грамульки не знає про те, шо таке етикет, буде  мене вчити?
Про себе він завжди повторює: "Я дуже добра й тактовна особа. Я нікого не хочу образити". Але це такий оксюморон, що він - тактовний.
Власне, через таких викладачів і псується імідж факультету. Є в нас кілька хороших, до яких би я ходила на позапланові пари, та хай би навіть на одну й ту ж цілий тиждень, але ж не таке! І це ще не всі його перлини. Кожного разу -нова фраза-образа. І ніякого відчуття міри й елементарної поваги до студентів.

Expand Cut Tags

No cut tags

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Page generated Sep. 25th, 2017 08:35 pm
Powered by Dreamwidth Studios
June 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 2014