rainy_lily: (дівчинка з розочкою)
я все більше й більше пишу тут про їжу власне без самої їжі)) якось так воно виходить, шо крутиться багато навколо неї - і самопочуття, і якісь плани, і задоволення від хороших страв, і зустрічі-подорожі, поєднані зі смакотою.

а в житті тим часом люди з'являються невипадково. коли я тільки починала шось міняти у своєму харчуванні і якраз вийшла на нову роботу, моїм співробітником-"співкамерником" став хлопець, який класно шариться у здоровому харчуванні і давно практикує. купа спільних тем для розмов і водночас, що ціную, можемо і цілий день мовчати. бо я вже добре вивчила, шо таке жіночий колектив і як часто важко не говорити)) тепер от ще одна людина вимальовується, з органічними продуктами і здоровим способом життя. ше кілька років тому не могла б собі уявити, що це я буду отака)

період зелені і свіжих овочів починається) роблю соки і смузі, вчора до півночі пекла оладки з румбамбаром, а на обід вже третій день поспіль улюблений салат з сиру і редиски, я це люблю) і нарешті, з появою інстраграму, з чистою совістю можу спамити фотками на теми їжі. хоч часом мене мучить думка, шо тепер ще й я засмічую інформаційний простір своїми нікому непотрібними картинками, але я роблю це у відведеному для цього місці))) хоча от вставлю у пост для ілюстрації тут, щоб не був такий сухий)) тим більше, завжди бракувало місця, де можна показати колір свого життя. мій зараз - яскравий, як перші пестицидні овочі))
891363_222800091263108_770066257_n 10254058_1421336861460524_1602697121_n
майбутні салат з редиски і зелений сік
1662896_293419440827313_862790995_n 916017_1503733639855268_857106117_n
омлет з цвітною капустою й чебрецем і баклажани з часником, адигейським сиром і м'ятою
і насамкінець залишу тут три посилання на статті-навколо-їжі, які мені сподобалися і корисні) може вам теж сподо)
Дао интуитивного едока
Перемены в питании для начинающих: 5 простых принципов, которые сделают вас лучше
Что ни в коем случае нельзя есть на завтрак?
rainy_lily: (summer)
я останнім часом якось втомилася облизуватися на стільки хороших речей, які не можна купити в Україні. якісні нитки для в'язання замість турецької гидоти. цікаві і сучасні книжки англійською за адекватною ціною. тепер, схоже, до списку додасться ще й косметика, якою ми з мамою користуємося. моє кримське мило і мамину косметику тепер будуть виробляти у іншій країні, привіт пошта росії...(( хоча, сподіваюся, тих кілька магазинів, до яких у Львові привозили кримську продукцію, не закриють і не припинять возити.

натомість мене негативно дивує зростання кількості всіляких магазинчиків з еко-косметикою, де практично нічого крім російських Organic Shop і Natura Siberica не знайти. навскидку - "Майя" на Городоцькій, кіоск у "Скрині", в "Кінг Кросі", магазин "Стиль" на Ференца Ліста і "Сніжана" на Дорошенка. в передостанньому, щоправда, є "Царство ароматів", а у "Сніжані" давно не була. але повальна кількість цієї косметики попри начебто органічне походження дуже насторожує. ну і відгуки в неті не найкращі. натомість українське хороше у нас годі знайти. поки згадала тільки про "Срібні джерела" на Бандери - то такий магазин-аптека, там дуже багато всякого, косметика, ефірні олії, навіть еко-макарони і клітковина - і українського, і певно що російського, і болгарського, і бознаякого ще. своє мило, отаке як на першому фото, у Львові не зустрічала ніде. натомість друге, від "Дому природи" - багато де, але Карпатське з чорницею їхнє мені не підійшло.
1385309498 ch

ще пишуть, є фірмовий магазин "Царства ароматів" на Джерельній, треба буде сходити. але загалом уся ця ситуація мене не радує, кажіть, хто що знає про хороші магазини з всякими органічними, натуральними косметичними засобами, класно якщо українськими і якісними. бо я чесно втомилася від засилля натурисіберіки і органікшопу. можна інтернет-магазини.

ну а поки напишу внєзапно про макарони. ми з мамою ходили недавно на виставку у Палац Спорту (де знову ж таки ціла купа органікшопу) і по дорозі назад зайшли в магазин "Темп". оскільки ми падкі на все корисне, то затарилися олією льону, яку давно хотіли спробувати. а потім на товарній стійці я побачила коричневі макарони, отакі:

zdor2-05-250x314
з виробником - фірмою "Мак-вар" я знайома давно, ще з часів роботи у харчовій газеті, бачила їх на спеціалізованих виставках. залишити такі макарони на полиці я не змогла, тим більше, що на житнє борошно я теж падка, хоча мені багато його вживати не можна - і тим, у кого гастрит-проблеми з кислотністю, теж.

макарони мають кислуватий смак, ну і взагалі - хто пік із житнього борошна, знає цей смак. мені подобається. але є мінус - швидко розварюються, якщо не вслідкувати - на упаковці пише, що варити 2-4 хвилини, а після 5-ти у вас вже буде житня каша, а не макарони) не знаю, чи така розварюваність - результат великої кількості житніх висівок чи поганої якості - я не експерт, мені важко сказати. хоча якщо подумати, то виходить, що у таких макаронах невелика кількість клейковини (не плутати з клітковиною. клейковина - це глютен, білок, на який у деяких людей алергія, а клітковина - це залишки рослинних клітин, вуглеводи), яка і відповідає за те, щоб макаронина не розварювалася. наприклад у макаронах з твердих сортів пшениці клейковини багато.

словом, буду купувати ще такі макарони, пробувати, бо гірше мені від них не стало:) 500 г у "Темпі" коштувало біля 9 гривень, шо зовсім недорого - але це і зрозуміло, плюси українського виробництва. також бачила ці макарони у згадуваних вище "Срібних джерелах".

і до теми: буду вдячна за інфо про те, де зараз у Львові, крім "Ашану", затаритися несезонною, але свіжою зеленню типу м'яти, базиліку і тим'яну. Шувари якісь, нє? бо я на Шуварі була всього кілька разів в житті, геть не знаю, шо там і де. а заодно буду шалено втішена інфі про те, де купувати у Львові всякі цікаві крупи типу кіноа, зеленої гречки і несезонні овочі, типу кабачків, так шоб не нашпиговані дико хімією? є в нас таке? вегетеріанські магазини, таємні товариства здорової їжі?... сильно сумніваюся, але щиро сподіваюся на їх існування)))
rainy_lily: (Default)
читаю зараз книжку "Самоорганизация по принципу «изнутри наружу». Система эффективной организации пространства, предметной среды, информации и времени" Джулії Моргенстерн, про яку писала у попередньому пості. вже не пам'ятаю, де її надибала і з якого дива взагалі шукала. читається повільно, бо це той тип книжок, який рясніє прописними істинами і американщиною - наприклад, якщо для нас ще досі дико ходити до психотерапевта, то що вже казати про людей, які звертаються до спеціалістів, шоб ті прибрали їм хату і організували все так, аби безлад знову не поглинув її, як ктулху мозги. не знаю, чи мала би попит на українському ринку така фірма, а там у них в америках це ок. і прописні істини ок - і люди прозрівають від того, що якщо тобі неприємно щось робити чи нецікаво, перетвори процес на цікавий і приємний, обклей коробки для документів красивим папером, повісь у шафу гарні вішалки. взагалі, все правильно, я брюзжу, бо я вже майже пообклеювала всі коробки і перетворила їх на красиві)) тобто в цьому моменті нічо нового. хоча цілком справедливо про себе відзначила, шо таки так - якщо річ ніколи не лежить на свому місці, це значить, у неї неправильне місце, до якого незручно діставатися.

але от над чим іншим банальним я задумалася - це над тим, як організований мій хендмейдний простір вдома і чому я так довго часом роблю свою рукотвори, розтягуючи процес як резинку, на місяці. а все тому, шо у мене немає організованого робочого місця і мене страшено напрягає щоразу його собі організовувати - та навіть банально зручно прилаштуватись на дивані з в'язанням, шоб у досяжності був ноут з фільмом чи плеєр з аудіокнигою, гарячий чай, усі в'язальні прибамбаси, плед, подушка, ну і бажано кіт (^_^), буває проблемою, бо займає купу часу. легше просто повалятися на тому ж дивані))))

позитивний приклад  - вчора не полінувалася притягнути до кімнати другий стіл, поставити під гарне світло і покроїти тканину не на підлозі, а на твердій поверхні. і вуаля - закінчила роботу над черговою штукою за вечір, бо робочий простір цьому сприяв. і можливо, маючи творчий куток,  де все вкупці: ящички з нитками, тканинами, паперами, велике м'яке зручне крісло і багато світла - як ото на красивих американських картинках з пінтересту, а не крісло, диван чи шматок стола, плюс кілька місць дислокації творчих матеріалів, я б таки робила більше. от згадала собі, що про це ж писала і Яна Франк у книжці "Муза и чудовище" - вона собі створила окремі простори для малювання, роботи за компом і т. д. і коли є вільний час, приходить туди і одразу шось робить, не задумуючись, як то розхаяти робочі документи, шоб поставити фарби. для мене кілька робочих місць забагато - я б і одному втішилась)

так шо проблема виявлена, тепер треба шукати, яким боком її реалізувати. а у вас шо, є власний творчий простір? розкажіть мені, можете показати, я помрію)
rainy_lily: (Default)
є у мене в голові такий коротенький список звичок для їжі, яких я б хотіла набути. вирішила написати про це.

1.не читати під час їжі
я дуже люблю читати - і роблю це дуже часто під час їжі, щоб не втрачати час дарма. порилася в неті, чому ж шкідливо читати і їсти одночасно.
пишуть, що перш ніж їжу оцінять твої смакові рецептори, кайф від її апетитного запаху ловить ніс, а від вигляду - очі. і шлунок вже тоді починає працювати, виробляти шлунковий сік - тому їжа швидше перетравлюється. якщо ж ти вшнипився в книжку, то часто не чуєш ні смаку, ні запаху, ні навіть не оцінюєш вигляд їжі - все на автоматі. шлунок негодує! він довго травить ту їжу і мучиться. та й мозок теж не шарить, що робити, яка ділянка має працювати перш за все - та, яка керує їжею, чи та, яка читанням.
крім того, це ще й шкідливо для очей - бо постійно змінюється відстань між ними і книжкою/читалкою, коли на секунду зазираєш у свою тарілку.
альтернативні пояснення в коментах вітаються)

2. жувати повільно і довго
часто оце друге випливає з першого - ми їмо швидко, бо не помічаємо цього. і їмо навіть більше, ніж треба. мені здається, що якщо довго пережовувати, можна менше їсти, бо шлунок ці жувальні рухи всі сприймає, і перетравлює швидше.

3. розрізняти голод і апетит
не знаю, чи правильно даю визначення, але суть приблизно така: іноді я бачу якусь смачну штуку і хоч не голодна, починаю її їсти. бо мій мозок мені каже, що це нямка, яку не можна пропустити.
крім того, є ще така одна установка, яка діє у багатьох сім'ях. умовно її можна назвати "ми вдома свиней не тримаємо": дітей замушують доїдати всю порцію, пофіг, хоче воно їсти чи нє. і потім це переростає у нашу ментальну рису: пішов у кафе, замовив порцію їжі, наївся половиною, решту запхав у себе насильно, гроші ж пропадають!! правда, в наших кафе і з нашими порціями таке не часто світить)) зате буває вдома, що шкода залишати/викидати.

4.харчуватися роздільно
я завжди любила їсти "вприкуску" - якщо картопля, то відбивна і салат напихалися разом. мені так нібито комфортно було. але тепер картоплі і відбивних я не їм розумію, що ні. роздільне харчування має сенс, і шлунок мені страшенно дякує, коли я згадую, що їсти все треба по черзі. і не дякує, коли я їм, наприклад, піцу. хоча вона може складатися з нешкідливих продуктів (бездріжджовий лаваш, шпинат, брокколі і моцарелла), але шлунок стогне, що мусить працювати з великою кількістю компонентів. і я його розумію! мені теж важко виконувати кілька справ одночасно)

отакі плани для роботи над собою. діліться зі мною і ви чимось таким, може я щось забула або накосячила)
rainy_lily: (дівчинка з розочкою)
на зупинці біля універу Франка є реклама-не реклама - не знаю як це назвати. велика фотка північної сторони Площі Ринок, майже без людей і головне - без кафешок, великодніх-різдвяних ярмарків, ковзанки, літніх майданчиків, сцени, кумпельського ресторану на колесах, мільйона яток і магазинів з сувенірами, чудо-печі і решти атрибутів туристичного міста Львова. ще старий універмаг, не в стані вічного ремонту і без великої фотки Кріштіану Роналду на риштуваннях. і напис на фотці "Любіть своє місто". отаким я його дуже любила - принаймні Площу Ринок. у пам'ять мені дуже врізався один епізод з 1 курсу універу. я приїхала десь піввосьмої ранку в центр, щоб зробити фото для курсу фотографії. то була весна, травень, все квітувало і пахло, машин ще мало було на ту годину, Площа Ринок майже безлюдна і залита сонячним світлом.

зараз же я приходжу туди і в мене починається якийсь приступ клаустрофобії. ну окей туристи, я б сама до Львова їхала і їхала. але уся ця мішура... ярмарок - ну для чого ним забудовувати і так не сильно велику площу? поставили вздовж алеї біля Оперного - там йому й місце. про постійно зростаючу кількість кафе і їхніх літніх майданчиків, які окуповують усе більше тротуарів, я не хочу й говорити. як і про те, шо половина з цих кафешок повідкривались на хвилі популярності Львова і думають, ніби можуть пропонувати туристам і львів'янам фіговий сервіс і меню, прикриваючись якоюсь, іноді сумнівною, львівською фішкою.

а від кількості сувенірних магазинів я взагалі в шоці. нашо-о-о? нашо робити стільки магазинів з практично одинаковим асортиментом? мені цього не зрозуміти.
сумую за отаким Львовом. і сумніваюсь, чи ше колись його таким навесні побачу. мішура все більше його заповнює. для мене він все більше стає квазі- і псевдо-Львовом, принаймні його серце. багато штучності і награності. хоча, я рада, що принаймні знаю його іншим.
image
джерело
rainy_lily: (Default)
журналістська робота дала мені розуміння того, наскільки ми все-таки закриті, налякані і недовірливі люди. і дуже ціную тепер людей відкритих, готових іти на діалог і просто адекватних. особливо це стосується харчовиків, яких я рік мучила. і от сьогодні було to be continued - з громадським харчуванням. в нас взагалі сфера послуг кульгає на дві ноги в плані вихованості, чемності і ввічливості. нахамити можуть навіть клієнтові, то що вже про якихось там журналістів говорити? наприклад, підійшла я до адміністратора одного кафе за коментарем. я розумію, в людини немає часу зі мною говорити. але на її місці я б не казала "ну то підіть пошукайте собі якесь інше кафе". журналісти - вони злопам'ятні людці, можуть і шось гидотне написати, а не просто образитися і не ходити більше до того закладу. але нашим пофіг.

мене дивує, наскільки люди не розуміють, що їхній імідж - то не тільки їжа, яку вони роблять, але й поводження, слова, елементарна ввічливість у спілкуванні. як то кажуть, всьо тайноє становіцца явним і колись їм це ще вилізе боком. й, до речі, зробила для себе висновок, що який заклад - таке і поводження. тобто якщо ти їси їхню їжу і тобі здається, що годують тебе сміттям - то і говорити з тобою будуть як зі сміттям. назв не пишу спеціально, хай буде без конкретики. але вулиця Коперніка сильно втратила, відколи там цей заклад)

і ще от зі свого досвіду - скільки не спілкувалась з європейцями - тими ж поляками, чехами, словаками, постійно виникало враження набагато відкритіших людей. і набагато приємніших. мені ні разу не нахамили. хоч, може, маю дуже невелику вибірку і кількість іноземців значно менша, ніж українців, з якими спілкувалась. але враження таке лишилось.

на останок - не розумію, для чого на сайті закладу харчування писати неактуальний телефон, за яким я додзвонилась на квартиру. і керівництво закладу про це знає - я сьогодні про це питала і, здається, їх цілком влаштовує. натомість, сказали мені, що всі контакти з компанією - тільки через головний київський офіс. я розумію, політика корпорацій, до деяких молокозаводів зараз так само не додзвонишся, навіть адреси не дізнаєшся, наскільки все законспіровано. але якшо працюєш для людей - то хоч прибери з сайту неправильний номер. дивні-дивні компанії і люди.

і найголовніше: плюсики в карму тому, хто допоможе мені вийти на сайт кафе "Смачні сезони". гугл вперто показує їх на інших сайтах, а за єдиним телефоном, який я знайшла, мені сказали дивитись на сайті номер їхнього офісу. зачароване коло якесь, їй-бо!))
rainy_lily: (дівчинка з розочкою)
народ, хто має гондолу позичити, га?)
rainy_lily: (дівчинка з розочкою)
любі друзі (с), взаємні і невзаємні! я думаю, у всіх нас, інтернетозалежних, є така мрія - менше сидіти за компом. от і в мене вона є. і я вирішила її здійснювати. жж - одна з тих речей, які забирають у мене в неті найбільше часу. і як би не хотілось всіх читати, я просто не встигаю слідкувати за 500-ма з хвостиком друзями без шкоди своєму часові. додавати людей, яких читаю, у окрему групу, а всіх решту - в іншу, теж якось не хочу, краще хай усе буде по-чесному. і не читати френдстрічку теж не можу - занадто звикла вже)

тому трохи почистила стрічку. кому принципово бути у мене у взаємних друзях - напишіть мені. я сама не надто добре переживаю невзаємність у френдженні - не те, щоб я хочу, щоб мене читали. просто у такому випадку чогось виникає стійке враження, ніби я вдерлась у чужий дім, а якщо ще й пишу коменти - то наставила брудних слідів на килимі))) зразу скажу, що про тих, хто зафрендив і читає мене, я так не думаю, то просто якісь мої дурні таргани)) тому пишіть коменти, не соромтесь, заодно зайду до вас і почитаю: отакі нальоти на жж даються мені легше, ніж сумлінне перечитування великої стрічки.

ну і звісно є ще підзамки, хоч я і не пощу під замком чогось мегацікавого, переважно там особисте. та й підзамки останнім часом все рідшають, а це хороший знак.

а ще напишіть ті, кому непринципова взаємність, хоч, може, якраз ви і виявитесь тою людиною, без якої я не уявляю своєї стрічки)

отакі справи. схожий пост у мене переважно з'являється, але раніше нічого від того не мінялось. проте цей рік якийсь особливий, я думаю, все має вдатись)
і щиро надіюсь, що я нікого цим постом не образила.
rainy_lily: (вони2)

кіно про любов і старість. про любов у старості. про любов, яка доживає до старості і залишається любов'ю, а не звичкою. зворотний бік отої ідилічної картини, коли двоє стареньких ідуть, тримаючись за руки. коли "в горі в радості, аж поки Бог не розлучить вас", але в кінці - більше в горі, ніж у радості. важке, пронизливе кіно, мені постійно хотілось заплакати, і якби я була більш плаксивою, певно, так би й зробила. але безумовно, дуже й дуже сильне.

і ще - того, з чим зіткнулись герої фільму, нікому не бажаю. але бажаю знайти у цьому житті людину, яка здатна так любити вас, як люблять герої у цьому фільмі. і навіть так, щоб зробити щось подібне з фінальним вчинком головного героя, якщо це знадобиться.
rainy_lily: (оса)
цьогоріч пори року на диво вчасні - здається, весна таки почнеться 1 березня. і я тішусь, як ніколи, хоча це на мене й не схоже.
***
у Львові на Паску більша частина кошиків точно буде з рушничками, вишитими бісером. я сьогодні стала жертвою бісерної істерії - півгодини стояла з черзі за фетром, поки тьотки вибирали 40 кольорів бісеру на вишивку. і оце мене жаба давить віддати 100 грн за муліне, а когось 500 за бісер - не давить. причому видно одразу, шо тьотки грошей багато не мають, але хоббі є хоббі, на шо ж іще в цьому житті тратити гроші і відчувати при цьому кайф?))
rainy_lily: (оса)
Untitled-2
ця зима якась така тягучо-довга, шо я аж не можу, так чекаю тепла.
бодай вже навіть того березня з його вітрами і хляпою, але хоч трохи весняного.
шоб носити пальто з свіжозв'язаним до нього цеглово-сірим снудом і сумку з помаранчами.
й побачити нарешті хоч трохи яскравості у природі.
rainy_lily: (дівчинка з розочкою)
321320_10151190687945633_927007499_n

Livemocha у Фейсбуці повісила отаку картинку - це цьогоранковий Амстердам. і подумалось мені, шо так само могло би бути і у нас, у Львові. жаль усе таки, шо ми у цьому плані такі обділені.
rainy_lily: (дівчинка з розочкою)
і не маю жодного бажання йти на "Хоббіта" в 3D. консультант Планети кіно шойно відписала мені, шо у них цей фільм тільки в 3D - Dolby i Imax. від решти наших кінотеатрів, де кіно є у звичному форматі, я не сильно у захваті, тому лишається вибір між двох зол)) хоч може той три-де не такий вже і поганий, але от не відчуваю я ніякого бажання дивитись отак фільми. так само, наприклад, як і користуватись сенсорними телефонами - сила звички)
rainy_lily: (Default)
є у мене кілька магазинів, де я час від часу вибираю подарунки, собі чи комусь - бо там завжди можна знайти шось таке душевне і цікаве. вирішила скласти такий міні-список, буду вдячна за цікаві доповнення. номер у списку на рейтинг магазину не впливає) всі магазини - львівські, якшошо.
1. "Амелі" на Валовій - ціла купа хендмейду, предметів інтер'єру, листівок тощо, люблю приходити туди і розглядати це все.
2. "Квіти" на Лесі Українки - це мій різдвяно-новорічний магазин, там купую ангеликів на ялинку, іграшки, прищепки із сантами, отакі.

листівки 002

люблю заходити туди просто так, роздивлятись
3."Аґрафка" ( у Новому Цумі на Княгині Ольги) - це магазин, де я ще не була, але вже в захваті. на цьогорічній виставці "Весь світ текстилю" в Києві я залипла біля їхнього стенду - давно мріяла, шоб у Львові з'явились дійсно красиві і яскраві тканини. і вони є. правда, дорогуваті і в ідеалі для пошиття тильд, але це мене не зупинило і пакунок з мімімі-тканиною вже в мене, але поки шо чекає свого часу в шафі. там є ше багато цікавого для рукоділля - на сайті можна попускати слюні
4. "Галка" (вул. Ковжуна) - там я купую кавові зернята в шоколаді. заглядаю на горнята, млинки, гейзерні кавоварки - мріяти ніхто не забороняє)
5. "Світ чаю" (пл. Яворницького) - чай, горнята і те, про шо я вже давно мрію, але ніяк не куплю собі - жерстяні банки для чаю і кави. 
6. "Сливка" на Театральній - кульчики! а поряд і Вернісаж, хоча я не фанат.
7. "Бон Тон" на Ференца Ліста - рукоділля, папір, фетр, фарби, дерев'яні заготовки і серветки для декупажу, книги - все шо треба для душі і для рук. сюди ж варто вписати і "Світ паперу" на Левицького.

час від часу спокушаюсь зазирнути у "Acсessorise", "English Home", "Монпасьє" у Кінг-Кросі, "Деко" в Епіцентрі, але поки так нічого й не купила там.

подобаються горнята із Клімтом у "Магнусі", але ціни в районі ста гривень віднаджують.

"Home & U" мене взагалі почав дратувати - все таке красиве на перший погляд, а як хочеться шось купити - вибрати нічого. 

колись дуже любила "Делі", жаль, шо його закрили, там були класні шалики і кульчики. 

потребую цікавих магазинчиків із посудом і всілякими штуками для дому, а також натуральною косметикою - скрабами, кремами, милами. якшо знаєте, діліться, і своїми улюбленими теж)
rainy_lily: (Default)
колись арт-журнал Azh мав чудову фішку - "Ранкову пошту". час від часу надихаючий лист з новою музикою, фотками чи малюнками надходив на мейл. мені це страшенно подобалось - нагадувало дбайливо зібраний у дорогу пакунок зі смачненьким.
зараз, як і багато хто, зазираю за натхненням на Inspired, на інші сайти. але хотілося б чогось подібного, вибраного, небагато. бо чесно, від маси інформації, яка тисне на мене з усіх боків в неті, вже плавиться мозок.
а ше якось знову захотілось купувати періодику. ви ше шось друковане читаєте?
rainy_lily: (дівчинка з розочкою)
побачила цей лінк і задумалась, шо би я робила, коли б то все дійсно сталось. колись з мамою обговорювали схожу тему і зійшлись на думці, шо почнеться всезагальна істерія і захоплення сіл, де можна жити без водогону, каналізації і електрики і мати чим харчуватись. я вже собі уявила всеь цей загальний хаос, цілі орди народу, які пішки сунуть з міст до сіл, а мені сунути цілих 500 км %) всі людські побутові "цінності", яких ми зараз так тримаємось, зробились би неважливими на фоні життєвонеобхідних речей. короче, зводиться все до того, шо нині ми маємо цілу купу всього, шо насправді не цінуємо - банальна істина, але ж правдива. так шо цінуйте воду у зливному бачку вашого унітазу, гггг)))
а ще це такий сюжет, з якого можна було б зробити класний роман-катастрофу типу тих, які Сарамаго пише. але напевно, хтось про це вже написав)

а шо би ви робили у випадку такої катастрофи?
rainy_lily: (Default)
часом (от як сьогодні) мене дратує те, шо на жоден із електронних носіїв інфи не можна покластись 100-відсотково. сайт прикриють, комп полетить навічно у вирій, диск поцарапається, хард заглючить або полетить у вирій разом з компом. чисто теоретично, звісно, але ніхто мені не гарантує, шо все моє добро не щезне. і кілька копій можуть не врятувати справи (паніку я люблю гнати, еге ж). тому універсальним може бути папір і тільки папір. якшо я сама його не знищу і гарно заховаю, то матиму хоч якусь гарантію. землетруси, цунамі та інші катаклізми до уваги не беремо:)

але якшо колись зникне все, шо нажито непосільним трудом копання в інтернетрях, залишається надіятись тільки на вічний гугл і силу моєї пам'яті, бо до перенесення всього на папір я навряд чи дійду.

а взагалі, правильно буде навчитись нарешті відсіювати процентів 90 з того, шо мені здається цікавим, потрібним, важливим, цінним у майбутньому. зазвичай це майбутнє не настає. і навіть те, шо потрібне зараз, здебільшого насправді і не потрібне. скільки речей у доінтеретну епоху мені були недоступні, і нічо, якось жила без мільйону схем для в'язання і списку письменників-сюрреалістів. а справді важливі речі можна і переписати, головне їх викристалізувати з того всього болота інформації.
rainy_lily: (street-spirit)
«Немає на світі нічого величнішого, ніж та ідіотська Галичина».
Ярослав Гашек
  є у мене такий бзік - люблю ідентифікувати свої дитячі спогади. особливо впізнавати місця, де була колись у дитинстві. наприклад, був у мене спогад про церкву з червоної цегли з трикутним дахом, повз яку я колись проходила з мамою. мама, звісно, ніякої церкви пригадати не змогла - бо я не пам'ятала, куди ми йшли. але десь у підсвідомості крутився той образ, потім зненацька виплила назва вулиці - Замарстинівська. за всіма ознаками виходить, шо та церква - це Церква святого Йосафата. але я досі не впевнена. колись, як матиму час, пориюсь у фотках церков. або може хто знає ще якісь церкви, які підходять під опис. цей пошук мене дуже тішить - відчуваю себе археологом, який досліджує піраміди. тільки замість пірамід у мене власна пам'ять і  підсвідомість. а ше тішить, шо навіть якшо спогади закінчаться, місця у Львові, які можна досліджувати тепер, не закінчаться. принаймні швидко.

хоча в мене буває туго з просторовою уявою і мені важко охопити уявно якусь територію. тому точне місце на Знесінні, де ми колись гуляли з батьками, я досі так і не визначила. але все ше попереду, і це, скажу вам, дуже інтригує)) 
  


джерело
а це фото для затравки. сиджу думаю, де це, цікаво, хоча й не мої спогади) які в кого варіанти?
rainy_lily: (кнішки)
треба вже заводити постійну рубрику «розпорошення», де будуть зібрані всі ті речі, якими я хочу займатись, а в добі всього 24 години%) і попередити в профілі, шо я постійно прошу порад)) так от, за тою роботою і хендмейдом я зовсім забула про саморозвиток. захотілось почитати шось таке розвиваюче, інформативне, фактажне. теми, які мене цікавлять:
  1. джурналістика, звісно) цікавить шось таке живе, а не суха теорія
  2. психологія, можна шось типу Фромма
  3. історія речей, їжі etc. наприклад, мені дуже сподобались «Смаки раю» Шивельбуша про історію прянощів, кави, опіуму. а колись в дитинстві я тащилась від книжки Алли Коваль про знайомих незнайомців-про слова, якими ми щодня користуємось))
  4. біографії цікавих людей, можна белетризовані типу «Жажды жизни» Ірвінга Стоуна про Ван Гога або Моемівської "Луни і гроша" про Поля Гогена
  5. документалка різного штибу, можна шось історичне, але не надто замудре
  6. навкололітературні теми, та ж документалка
  7. історія мистецтва, культури загалом, але знову ж таки бажано не надто спеціалізована, а шось таке загальніше
  8. подорожні щоденники, просто книги про подорожі, свого часу я про це писала диплом
  9. спогади, публіцистика на цікаві теми, той же Лем із його "Високим Замком" - шось таке підходить
  10. і інтернет-джерела, звідки можна почерпнути шось розумне, а не тільки картинки подивитись. журнали, сайти..  я знаю, шо я багато хочу, надіюсь, получу не мало)))
rainy_lily: (кнішки)
шо робити з недочитаними книжками?
раніше мене шось дуже мучило те, шо я не дочитую книжок. тим більш, шо я їх недочитувала у великих кількостях. переважно через те, шо читала кілька одразу і вони мені просто не влазили. ну або переставали бути цікавими на фоні іншої. тепер я так не роблю, але все-одно час від часу трапляються книжки, які хоч вбий - а не хочеться читати. чи слухати.

так от, тепер я спокійніше ставлюсь до цих гештальтів. бо - життя одне і не варто його витрачати на нецікаві книжки. навіть якшо вони десь трохи далі стануть цікавими, все одно є ті, які цікаві з самого початку. от "Дівчина з тату дракона" поки шо інтригує, з перших сторінок. подивимось, як буде далі))
а взагалі, шо ви кажете робити з недочитаними книжками?
і які книжки ви так і не дочитали?
цікаво, може дізнаюсь про якісь граблі попереду)

Expand Cut Tags

No cut tags

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Page generated Sep. 23rd, 2017 09:50 pm
Powered by Dreamwidth Studios
June 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 2014