вільна інтерпретація Прохаська

не подумавши, віддала вже Прохаська. а якраз зараз закортіло зацитувати його влучні слова. про те, шо люди бояться залишатися наодинці з собою і власними думками. вони вмикають телевізори, починають читати книжки, слухати музику. але як тільки настає момент абсолютної тиші, як тільки перестають безцільно клацати клавіші, запарюватись чай чи втикатись в монітор, настає КУЛЬМІНАЦІЯ. ти усвідомлюєш, шо опинився сам на сам зі своїми небезпечними як лезо величезного й важкого мачете, думками. тобі пересихає в горлі, ти сковтуєш слину, якка клубком блямкається десь в шлунок, і тебе починає трусити, бо ти НЕ ХОЧЕШ думати НИМИ. тобі страшно бути з ними один на один. дуже страшно. бо навіть елементране механічне краяння хліба відволікає тебе від них.  вони хижо тобі усміхаються. і ти панічно, хапаючи ротом повітря, починаєш шукати собі бодай якогось заняття. найпримітивнішого, найпростішого, але такого, яке змушує завернути хід ТВОЇХ ДУМОК, твоїх справжніх думок в сторону тривіального побуту. і знову на певний час забути, шо вони існують. це як ін'єкція заспокійливого. діє, але недовго. потім треба поновити дозу. чим не наркотик, який витягує тебе у блаженний світ без проблем, відгороджуючи від дійсності? проблема тільки, шо рано чи пізно зі своїми думками доведеться розібратися, віч-на-віч. і без кривавих наслідків не обійдеться - або ви. або вони. на власному досвіді переокнуюсь, шо це такий страшний наркотик - втікати.
пеес. написавши, задумалась, а чи справді в Прохаська я це вичитала.
           написавши, задумалась, чи не протирічить це попередньому посту.
           в певній мірі. але я знову ж таки тікаю в книжки. 
           і коли не зажвди вдало біжу, то падаю і вони мене надзоганяють. 
           мої думки часом надто кровожерливі.

я, мабуть, фетишистка

але подумалось, шо було б непогано для свого жж мати кілька дизайнів. ну, знаєте, це як одяг. одного ранку ти вдягаєш це, а іншого - те. що найбільше відповідає твоєму настроєві. бо от зараз я дико хочу вдягнути його в шось чорне, але разом з тим розумію, шо завтра чорний мене гнітитиме. тому вибираю шось середнє, оптимальне. але це було б зоовсім непогано, коли б була така кніпочка, яка б дозволяла варіювати дизайни.
P.S. якби я була менш мінливою, то я б з собою не погодилась. але все одно не можу зрозуміти, як можна жити з одним дизайном півроку, рік. це ж нууууууудно! але я таки фетишистка!)