RAINcarnation

останнім часом я не те щоб шкодую, але розумію, що у школі всесвітню історію вчила якось дуже косяково. вона завжди була для мене цікавішою, ніж історія України (ну шо поробиш, шо у нас така не вельми приємна історія), але разом з тим усе, що було вивчено, змішалося у величезну кашу. плюс історія останнього століття, яка в принципі є для нас може найбільш потрібною, вивчалася найшвидшими темпами. читаю тексти про Майдан, коментарі людей, там згадка про Нюрнберзький процес, там про Мюнхенську угоду, там про громадянську війну у Боснії чи ще якісь моменти, про які ніби чула, але що конкретно і де відбувалося, що стало причиною-наслідком - не знала-не знала і забула. плюс на початку лютого мала інтерв'ю з афганцем, яке напевно було одним із найважчих взагалі моїх інтерв'ю і зрозуміла, що й про цей момент у світовій історії я якось не надто багато знаю.

тому природньо, що народилося бажання взятися за історичний нон-фікшн, хоча я навіть не знала, з якого боку підійти. залізла у chto-chitat і за тегом "историческая" накопала собі трохи книжок, які певною мірою й художні. найбільше зацікавила книга Тода Штрассера "Волна", з неї й почала.

у 1967 році у американській школі на уроці історії, темою якого був нацизм, учень запитав у вчителя історії Рона Джонсона, як могли звичайні жителі Німеччини часів Гітлера не помічати, що робиться довкола - а для мене було величезним відкриттям, що геноцид євреїв у Німеччині почався ще у 1933-му, за шість років до війни. я якось думала, що світ прохлопав ці речі через те, що тривала війна. але ні, напевно Європа й Америка тоді теж були "глибоко стурбовані".

словом, вчитель, аби пояснити, як таке можливо, вирішив провести експеримент. і клас перетворився у "Хвилю", своєрідну організацію, основними цінністями якої проголосили силу в дисципліні, єдності і дії. вийшло тоталітарне суспільство у мініатюрі. швидкість і головне - готовність навіть невеликого шкільного соціуму перетворитися у такий соціум зі своїми наглядачами і сірою масою, вражає. універсальний рецепт всіх тоталітарних замісів: людям подобається, коли не треба думати, а можна тільки діяти за накатаною схемою, головне, аби знайшовся той, який готовий їм це дати - диктатор і вождь. тим більше, все це вражає як реальний, а не вигаданий випадок. за результатами цього експерименту вчитель написав статтю у журнал, згодом зняли фільм, а потім Тод Штрассер все белетризував.

аби не спойлити, краще за мене про книгу скажуть( цитати )

а німці у 2008-му зняли ще й новий фільм за мотивами книжки, "Експеримент-2: Хвиля". фільм мені теж сподобався, але вони з книжкою реально зовсім різні, починаючи від зав'язки. у книжці основною ідеєю було показати, як німці могли не бачити жахів нацизму. фільм же - як наболілий німецький мозоль, де дія перенесена у наш час, а основна ідея "чи можливе повторення нацизму зараз?". таке враження, що вони реально бояться його повторення. і кінець фільму вийшов значно жорсткішим і жорстокішим, але й більше на часі, судячи з новин, які надходять то з Америки, то вже навіть з Росії - коли подивитеся, зрозумієте, про які новини йдеться..

словом, дивіться і читайте, фільм і книжка того вартують.

отак неочікувано восени захотілося знову запалити аромалампу. вже кілька років того не робила так, щоб щовечора. а тепер люблю зайти в кімнату і відчути, як вона пахне іланг-ілангом і затишком.

а ще захотілося знову слухати пост-рок. і знову ж, вже кілька років того не робила так, щоб постійно.

крім того п'ю м'ятний чай із листям чорниці, читаю страшенно осінню книжку і хочу, щоб вона не закінчувалася, в'яжу, змінюю стиль одягу і насолоджуюсь моментом, коли заходжу до хати з холоднечі вулиці і влажу у теплі тапки-чобітки, які подарував коханий, бо я страшенно мерзну в ноги. затишок там, де вмієш собі його створити.
***
вчора були з annnychka на концерті "Поміж драконів і зорельотів. Музика віртуальних світів". Cantabile Orchestra і Kings & Beggars подарували фантастичний вечір музики - у прямому і переносному значенні цього слова. я ніколи не бавилася у комп'ютерні забавки, але музика звідти, яку ми вчора слухали у оркестровому виконанні, чудесно героїчна. саме така, як я люблю - така як у LOTRі і GOT, така, яку іноді на компі слухати довго не виходить, зате коли грає оркестр - це абсолютний і повний кайф. тепер їхніх концертів точно не пропускатиму)) у ігри, правда, мені бавитися не захотілося, але почати читати якусь фентезюху - дуже! так що Мартін, давай, ворушись із шостою книжкою)
а оце вам трохи осінніх картинок, натяганих з пінтересту і скандинавська пісня, бо пост-рок не відміняє скандинавів)
( +21 картинка і 1 пісенька )
п.с. а де ділася графа "музика", коли додаєш запис??

така типово львівська, стара-добра дощова погода. і хочеться теж слухати старе, таке ж улюблене, з повільними ритмами і давніми мелодіями. коли ще не було такого засилля тріп-хопу, усіляких там ембієнтів, даунтемпо і решти безликої музики - а просто ритми, які дихають сумом і водночас якісь такі життєствердні. тим більш круто, якщо це поєднання двох сумів - проникливої Loosing my religion і "холодного" голосу вокалістки Cardigans Ніни Персон. під настрій - дуже і дуже, як і всі Cardigans, а ще Duran Duran і Savage Garden.

продовжую свою міні-рубрику про музику для натхнення. думаю, фанатам тегу female vocalists на ласт.фм Phidel сподобається. я давно хотіла якогось класного жіночого вокалу. і от натрапила на альбом The Disappearance of the Girl, він просто суперовий. тут є як шось дуже танцювальне, так і меланхолійне. все як я люблю - складні мелодії, ламані ритми, різкі акценти, ну і голос у дівчини чудесний)

ось пісенька якраз про сьогоднішню львівську вітряно-штормову погоду і кліп зачотний
( +2 пісеньки) )

вже скоро, ура ура!

ну і скажу про музику - афігєннішого виконання "Рейнів в Кастамере" придумати було важко, мені дуже подобається ця похмура мелодія і голос. але інші варіанти теж достойні.

хоча мабуть найкращий взагалі саундтрек, серед усіх, які я чула - це головна тема серіалу. і якби не мій тупий телефон, який дуже тихо грає цю мелодію, стояти їй у мене на дзвінку ще купу років)

знайшла на ФБ у однокурсниці однойменну з заголовком статтю. ну як статтю - скоріше набір тез. багато різних, навіть протилежних думок, простір для роздумів. для себе вивела правило, що нормально харчуватись - це знайти серед корисної їжі щось таке, що смакує і подобається мені. ну і поменше того, що шкодить - якось так раптово і легко вийшло моєму організму зрозуміти, що ці продукти йому не потрібні. маленький секрет - два-три шкідливих, але особливо улюблених продукти залишити в меню - як приз. для мене це шоколад і кава з цукром.
власне стаття:

"Один знайомий вважає, що нормально - це коли ніхто їжу не забирає, не претендує на неї і не пристає з безглуздими питаннями.

Отже, думка експертів American Academy of Nutrition and Dietetics.

Цей концепт пояснити нелегко, - визнають фахівці, - універсального визначення немає, тому що залучено безліч факторів: вік, вага, стан здоров'я, сезон, а також культурна спадщина, життєві обставини та досвід.

Професор в коледжі якось розповідав, що одного разу до нього приїхала літня родичка з Польщі, і сім'я запросила її в ресторан. Все складалося чудово, але коли подали картоплю, запечену у шкірці, родичка заплакала, відсунула страву, і сказала, що у війну з'їла стільки картопляних лушпайок, що один вигляд шкірки викликає у неї страшні спогади.

( Читати далі )

у мене книжкові вихідні) тому натягала з favim гарних картинок про книжки, вирішила поділитися) 
( enjoy! )

репостів у мене останнім часом багацько, але від ше одного не можу втриматись) бо це репост від душі - про мрії. фотки найшлись у процесі пошуку нового робочого стола.

шо б з них ви вибрали, і шо, на вашу думку, вибрала я? *і тут би мала бути завлєкуха,типу хто вгадає, той отримає шось там. але я шось нічо не можу придумати, тому хто вгадає, отримає плюсик у карму - і хто його знає, може він стане вирішальним, шоб у наступному житті стати, наприклад, котом ну або ким ви там хочете бути, гг)))*

1.

( +5 )

світла і дуже позитивна пісня, а ще така, ммм, під святковий настрій дуже пасує) кайфую від неї, давно мені українське так не западало в душу)