RAINcarnation

Про цю книжку я мала написати вже давно, бо десь із місяць як її прочитала і вона справила на   мене велике враження. Це не просто собі посібник про те, що треба їсти і що не треба. Це досить цілісний зріз харчового життя жінки, не тільки їжа, але й психологія її вживання, ритуали, з нею пов’язані, спорт, те, як ми змінюємося протягом життя і що у випадку цих змін варто робити з їжею. Словом, книга не однобока, не зациклена на певних продуктах і не радикальна, а дуже жива і багатогранна.

Починається все з того, що юна Мірей їде навчатися до Штатів, і коли повертається звідти, єдине, що їй каже при зустрічі батько, що вона стала схожою на мішок картоплі. Жорстоко і на Мірей це подіяло як холодний душ. Вона почала шукати способів схуднути і в цьому їй допоміг сімейний лікар, якого у книжці вона називає Доктор Чудо. Власне, у книжці є емоції і думки, які були у Мірей під час процесу скидання зайвих кіло, окремі розділи присвячені конкретним продуктам – хлібу, шоколаду, напоям, приправам і як з ними давати собі раду, і найголовніше – є способи закріпити отриманий результат на все життя, як це вийшло у авторки.

Головне правило, своєрідна червона нитка, яка проходить через весь текст: їсти можна все, що захочеш. Варто лише контролювати порції і не забувати закон всесвіту, який діє і у харчуванні: десь прибуває, значить десь має відбути. Дозволяєш собі сьогодні морозиво – обмеж завтра хліб. Все. І я, як то кажуть, люто плюсую, бо це діє. А про порції тепер теж завжди думаю, беру невелику тарілку для пасти і вибираю найменший шматок торта. Краще з’їсти менше, але отримати від крихітної порції більше задоволення. Секрет, як це зробити, у книжці, не буду розкривати всі карти)

Крім задоволення, яке треба отримувати від кожного прийому їжі, варто ще пам’ятати, що їжа на ходу, стоячи, і з газетою в руках не дуже сприяє цьому процесу. Крім того, коли ми робимо дві справи водночас, часто нам важко зрозуміти, що приходить момент насичення їжею, коли вже досить. Прислуховуючись до свого організму і не відволікаючись на інші справи, можна вчасно відчути цей момент і зупинитися.

Загалом я можу ще дуже багато писати про цю книжку, в мене з неї 64 цитати на кіндлі виділено, а це купа тексту. Але раджу прочитати – і не обов’язково тим, хто худне, а й тим, хто хоче змінити своє харчування в бік більш збалансованого і здорового. Багато речей розкладає по поличках, чимало корисного можна взяти, не враховуючи рецептів) За мною от після прочитання тепер постійно ходить думка про маленькі порції і усвідомлений процес прийому їжі, і нам з цією думкою добре разом)) А ще я колись таки введу у свою систему харчування систему французьку, з закускою, основною стравою і десертом, якось воно так круто і зрівноважено виглядає, я помалу стаю фанатом)

У чому особливість «Молочного буфету»? Вони виробляють кисломолочку термостатним способом. Тобто закваску для продукту наливають окремо у кожну скляну банку, потім туди наливають молоко і воно заквашується безпосередньо там. А під час виробництва «конвеєрних» йогуртів молоко і закваску, а може ще й хімію всяку, модифіковані крохмалі й іншу гидоту, змішують у загальній ємності і розливають потім по банках (пластикових, ясна річ) У чому перевага термостатного способу? По-перше, ніякої хімії туди вже не влиєш. По-друге, термін придатності невеликий, і за цей час корисні молочнокислі бактерії ще живі. Ну і по-третє, як мислю собі я, там тих бактерій таки більш-менш багато, а не як у інших йогуртах, де пишуть, що їх не менше скількисьтам мг, а насправді може бути рівно та мінімальна цифра.

Плюс, як пише Троїцький молзавод, його продукт негомогенізований – тобто на однорідну структуру, як у решти йогуртів, навіть не сподівайтеся. Там такі невеликі грудочки, які треба розмішати. Але в тому власне і смак, і натуральність – свого часу, коли у мене в селі робили ряжанку, то вона теж мала таку «грудочкову» структуру. Свою кисломолочку Троїцький молзавод також не стерилізує – звідси малий термін придатності.

Вийшла практично реклама однієї ТМ (мені не платили, нє, я сама)), але рекламувати дійсно є що) У Львові я купила мацоні в Сільпо на Виговського (у ВАМі) за 16 грн з копійками 285 грам, і наразі більше ніде не бачила, хоча на сайті є перелік міст і місць, де можна купити продукцію ТМ "Молочний буфет" і написано, що і в тому Сільпо, яке на Городоцькій, має бути. Крім того, ще продається йогурт класичний – але загалом асортимент львівській не радує, якщо глянути на все, що «Молочний буфет» пропонує. Мені от бракує моєї улюбленої ряжанки.

До речі, поряд на полиці супермаркета стояв такий самий термостатний йогурт виробництва ТМ «Волошкове поле». З «прекрасним» крохмалем у складі. І ціна не сильно відрізнялася. Тому, ворнінг!

А зі звичайних йогуртів я б радила якщо пити, то «Молокію» - найоптимальніший склад, на відміну від «Галичини», яка почала пхати у йогурти фігню, а їхня «Формула здоров’я» - то взагалі якась катастрофа (але заради справедливості – кефіри у них ок, один раз навіть сироватка виступила, від порошку такого не дочекаєшся).

Ну і ще звернула була увагу на йогурт «Premialle» здається. Теж наче «елітний», скляна тара і висока ціна – і абсолютно гидкий склад. Не купуйте. І Активії з Даніссімами, Президенти туди ж.

Висновок – пора купувати йогурницю. Тільки де б ще хороше молоко знайти?