Love is war... так-так, кохання - це війна, а на війні будь-які засоби виправдані... Життя - одна велика битва... з суспільством, яке намагається нав'язати стереотипи, окремим людьми, які намагаються нав'язати себе, з собою, своїми до болю стереотипними бажаннями, які завжди і для всіх будуть одинаковими - завжди хотітиметься, щоб поряд був ХТОСЬ, який би завжди тебе вислухав, зрозумів, пожалів, коли погано... але ми забуваємо, що поряд - такі самі шукачі, і має бути взаємовіддача, "тобі-ти", хтось також шукає...заплутуємося в клубках своїх егоїстичних бажань і мрій (мрії... хм, суцільний егоїзм... ти завжди вифантазовуєш щось ідеальне для себе і ніколи не думаєш, що твоя інша реальність, якої ти так прагнеш, може йти в розріз з бажаннями інших... живеш для себе, невже так і потрібно?), розчаровуємось і приходить розуміння того, що нічого, НІЧОГО не вдалося...а чому? просто... просто треба менше мріяти, така проста формула... кажуть, мрії- це плани Бога щодо нас... а хіба Божі плани можуть не збуватися? ні, не можуть, значить ніякі це не плани, просто щось нами надумане і здебільшого нереальне... кажу про себе... воно нереальне... сподівайся на гірше, буде ліпше - зі мною так завжди... і не забувай - якщо голова в хмарах, то мозок в тумані... просто не забувай, що все треба сприймати реально... тому... вибирай зброю і вперед, шукати нове кохання!!!