RAINcarnation

блін! от вибрала собі темою диплому подорожній нарис і читаю всякі цікаві штуки, від яких думки в голові починають рухатись хаотично і не в ту сторону)
читаючи про те, як у 18 столітті одна англійська панночка подорожувала Кримом і Росією (Петербург-Москва), я відчуваю очевидні переваги нашого часу. дороги - як би ми на них не наганяли, але вони є. готелі - які б дорогі і совкові, але це не солом'яне ложе з блощицями. можливість поїсти - не всюди є кафе-забігайлівки, зате є магазини, де вже точно можна купити шось перекусити. навіть у забитому селі в будній день ви знайдете відкритий магазин. зрештою, автобуси й маршрутки. трохи подорожуючи останній рік, я часто думала про те, шо ше якихось 10-15 років тому вся ця система з маршрутками була геть неналагоджена. і хай навіть зараз із якогось села їде тільки одна маршрутка в день, але вона їде! ну або ж стоп. уявіть собі стоп у 18 столітті - от зламалась у англійки карета (чи на чому вона там їхала) десь посеред кримського степу - і фертик) якшо чесно - мені взагалі важко собі уявити мандрівки того часу з моєю звичкою до комфорту. хоча, є люди, які кажуть: "а як ти спиш у тому наметі, це ж капєц як незручно?". але, імхо, незручно - це подорожувати у 18 столітті, коли ніяких тобі вказівників, туристичної інфрастуктури і всякого такого)(гоню, звісно, але думаю, подорожі тоді були не такими приємними, якими можуть бути тепер). такшо у нас комфорт, хай навіть це намет і пісна каша в казані)

а Олдос Хакслі, в якого є доволі класна (місцями) книжка "В дорозі" (не плутати з Керуаком, хоча там сплутати неможливо)), пише про те, шо читання і подорожі у чомусь схожі. справжній мандрівник вважає подорожі своєю пагубною пристрастю. так само як захланний читач, який хоче побільше всього прочитати, мандрівник хоче побільше всього побачити. іноді подорожі, як і читання, стають obsession, ти одержимий ними. і тобі хочеться все більше й більше читати/подорожувати. іноді навіть не заради змісту книжки чи побаченого в подорожі, а через сам факт такого часопроведення. Хакслі має рацію - передчуття цікавої книжки, яку я ось-ось прочитаю, можна порівняти з передчуттям нової мандрівки, яку я собі планую)

і ше багато всяких думок в голові крутиться. а ностальгічні білети на маршрутки-електрички, знайдені шойно в гаманці, переконують мене, шо не дарма я такий Плюшкін і нічого не викидаю - у тих білетах живуть спогади)
вже хочу кудись)

у того ж Стасюка вичитала про Шіперію або ж Шкіперію - самоназва Албанії. взагалі про Албанію дуже мало знаю, дивна країна. але питання інше: які ше самоназви інших країн/народів ви знаєте? було б добре, якби європейських, але мене все цікавить. а про європейські можна буде до диплому вписати - і вже легше, а то я шось тіки сьогодні усвідомила, шо 80 сторінок - це таки багато, якшо половина з цього буде взята з моєї голови, а не з книжок%)



а це вам Албанія для привернення уваги і не тільки)

я знаю, шо є тут багато розумних людей, тому ай нід вашої хелп:
диплом пишу на тему сучасного подорожнього нарису. маю кількох основних авторів, яких буду аналізувати. але для повноти картини мені не завадять ше й інші цікаві особистості (письменники, журналісти, будь-хто зрештою), хто писав шось на кшталт подорожнього нарису-нотаток. цікавлять українські сучасні й світові сучасні та менш сучасні (20 століття) автори) буду вдячна, якшо хтось шось таке читав і згадає)

це відверте свинство - накатати 46 сторінок бакалаврської, практично самій накатати (ніякого копіпасту, крім трьох абзаців з минулрічної курсової) і заступоритись на висновках. коли вже не знаєш, які ше слова можна використати (шоб йому, тому науковому стилю!!), коли красиві узагальнення в голову вже просто не лізуть. коли навіть речення адекватні в голову не лізуть. ну нічо, ше 2 сторінки домучити, і всьоо...

неочікувано з'явився кавалок вільного часу і я аж не знаю, чим його заповнити)) звісно, є кілька мозкограючих справ, але вони не настільки нагальні. я так давно чекала, поки в мене звільниться час, що навіть забула, для чого він має звільнитись:)
хоча, давно хворію на хворобу "закачай і заникай" - качаю фільми і забуваю їх дивитись/відкладаю перегляд. от сьогодні можна з нею почати боротись.а взагалі - отак завжди, все життя у чеканні вільного часу, потім його провтикуєш і знову чекаєш, щоб знову провтикати) єххх)

а наші міжнародники на КВК таки атажглі)) і наші, і 5 курс) не знаю, як я завтра це все зможу комусь переказати, але то було бомбезно)

я впізнала себе в цих синдромах:
"Тысячи часов моего детства, моих юношеских и зрелых лет провел я за чтением и ничего не сохранил в своей памяти, кроме одного большого пустого места. И мало того, что этот недуг не теряет своей силы, так он еще и прогрессирует. Когда я читаю сегодня какую-нибудь книгу, я забываю ее начало, еще не добравшись до конца. Иногда силы моей памяти не хватает даже на то, чтобы удержать в голове прочитанное с одной страницы".
за посиланням ще більше синдромів "Літературної амнезії" від Патріка Зюськінда)
і, до речі, з "Парфумера", читаного в 11 класі, я пам'ятаю рівно три слова: Жан-Батіст Гренуй) тому Зюськінд в корінь дивився) а взагалі, вартувало витримати навалу літератури 19 століття заради смакування, хай навіть в такому скерцо-темпі, 20 століття)) ту бі контіньюед))

обидві мої аськи покінчили життя суєцидом, оскільки вирішили, шо їм ні для чого жити. чи, може, то все-таки я жистокій убійца?) з однієї можна зробити аськозомбі, хтось має якісь аргументи "за"?:)
***
в Чхартишвили вичитала: "При выборе способа самоубийства, предложено следующее толкование:
когда человек вешается, это симптом сексуальной фрустрации;
когда человек выбрасывается из окна, это свидетельствует об инфантилизме и подсознательном желании вырасти, стать взрослым (типичная сцена: будущий самоубийца стоит на парапете, все его уговаривают, утешают, успокаивают, все от него «зависят», всем он нужен);
если женщина бросается под поезд (синдром Анны Карениной) – это верный признак стремления отдаться во власть фаллического монстра и т.д."
там ше купа всього про суєцид і дипресію, яка виявляється, є нічим іншим як бажанням смерті, О_о. якшо оживлю аську, ніколи більше не буду ставити статуса "дипресія":)
***
написала 1 розділ курсової. лишається ще один і вступи-висновки-література, але це вже такоє:)

ну шош, ця манна небесна нарешті з грюкотом впала мені на голову) ии))) стипендія)) нарешті я буду їздити, коли треба, маршруткою, накуплю собі
( фарбів ), ( книжок ) і ( апельсинів ). ну і ще купу потрібних несесерів))) уіііііі)))

Наші викладачі - я від них профігіваю. Сьогодні один такий, інтелігент роблений, який вічно кричить про те, шо ми маса невчених аборигенів ( "приїдете додому, мама злізе з печі, розкажете їй, шо вас тут вчать, бо вона на своїй печі того точно не знає" ) видав фразочку: "Не дивіться на мене так цинічно". Причім, дівчина, до якої це було сказано, просто слухала його лекцію. Це такий своєрідний моральний разстрєл - пари в цього найтактовнішого з усіх викладачів. Перед тим була фраза, до цієї ж дівчини: "Шо ви дивитесь на мене своїми баранячими очима? Ні, я вас не хотів образити..Ні-ні, що ви." І цей крендель, який ні грамульки не знає про те, шо таке етикет, буде  мене вчити?
Про себе він завжди повторює: "Я дуже добра й тактовна особа. Я нікого не хочу образити". Але це такий оксюморон, що він - тактовний.
Власне, через таких викладачів і псується імідж факультету. Є в нас кілька хороших, до яких би я ходила на позапланові пари, та хай би навіть на одну й ту ж цілий тиждень, але ж не таке! І це ще не всі його перлини. Кожного разу -нова фраза-образа. І ніякого відчуття міри й елементарної поваги до студентів.