RAINcarnation

якби раптом хто мав бажання поснідати і погуляти зі мною в Луцьку у п'ятницю, 9 травня, з 10 до 12 ранку, то було б чудово) ми з фотоапаратом будемо не проти хорошої компанії)

значиця, знову роздаю книжки і не тільки книжки. розгрібала під час відпустки шафу - багато є речей у хорошому стані, але я їх вже не ношу - розподобалися. показую тут - як ніхто не забере, покажу ще у фейсбучній Візьму-віддам. а далі, як не вийде, буду шось думати. словом, дивіться.


1. Світ Софії
2. Фрай
3.Український Декамерон

4.Гамсун - Містерії
5. Щоденники Вітольда Гомбровича - 3 томи
6. 2 томи Муракамі - "Танцюй, танцюй, танцюй"
7. 24 години з життя жінки Цвейга - польською, видання дуже старе - ще довоєнне.
ну і одяг (і не тільки) під катом
( кат )

сьогодні поговоримо про консерванти і заодно трохи про шкідливість консервів.
я для себе консерванти поділила на дві групи: натуральні і умовно натуральні.

натуральні. їх є тільки два фактично.
Е 234 – нізин. це антибіотик, що утворюється певним видом мікроорганізмів у молоці або глюкозі.

Е 235 – натаміцин, який теж виробляють мікроорганізми. у багатьох країнах використання добавки E 235 у харчовій промисловості заборонено, через те, що він вбиває бактерії, які беруть участь у процесах життєдіяльності людини.

умовно натуральні. першопочатково ці консерванти добували з натуральних речовин. нині багато цих кислот синтезують штучно - тобто синтезують усі, але іноді таки використовують як консерванти натуральні кислоти. пишуть, що хімічно синтезовані кислоти не шкідливі, але чесно кажучи, я в цьому сумніваюсь, принаймні стопроцентно стверджувати так не можна.

Е 200 – сорбінова кислота, яку отримують із соку горобини.

Е 210 – бензойна кислота, яку отримують з журавлини, також є у чорниці, брусниці, медові.

Е-260 - оцтова кислота. оцет - це продукт бродіння пива або вина. деякі джерела стверджують, що нині у світі тільки 10% оцтової кислоти добувають так - бо у деяких країнах діють закони, згідно з якими у харчовій промисловості повинна використовуватися лише оцтова кислота біологічного походження. решту кислоти добувають хімічним синтезом.
крім того, думаю, всі знають, що оцет - це не найкорисніший продукт, особливо для тих, хто має якісь проблеми зі шлунком.

Е270 — молочна кислота, отримують її методом молочного бродіння з цукру. все це робить певний вид лактобактерій.

Е296 — яблучна кислота, в природі вона є у недостиглих яблуках, винограді, горобині, барбарисі, малині.

словом, як на мене, то краще просто не їсти консервів і буде менше мороки. і крім того, варто пам'ятати ще про таке:

1)про те, що консерви - це не дуже здорова їжа, чули всі. але чому так? речовини-консерванти, які додають туди, мусять пригнічувати розвиток шкідливих бактерій і запобігати процесам бродіння. але часто ці консерванти пригнічують і корисні бактерії - тому свіжий помідор корисніший за консервований.

2) сіль. побутує думка, що звичайній людині треба/можна на день з'їдати десь півчайної або чайну ложку солі - це норма на досолювання продуктів + є ще та сіль, яка вже міститься у їжі. тобто разом плюс-мінус 15-20 грам. сіль часто використовують як консервант, і її передоз точно не корисний - особливо для тих, хто має проблеми з серцем і нирками.

3)тара. добре, коли вона скляна. якщо купуєте консерву у жерстянці, перекладіть її краще одразу у скляну тару і не матимете проблем - матеріал банки не взаємодіятиме з продуктами і не псуватиме їх.

у мене сьогодні якийсь холіварний настрій - чи то через фізіологію, чи через холод, чи через те, шо у хаті з самого ранку гості, які мали поїхати ще в першій дня, а добре, якшо завтра в першій поїдуть - Київ занесло снігом і звідти не може виїхати їх автобус. а ще я сьогодні вчергове зіткнулась з непривітними працівниками сфери торгівлі. і можу з чистою совістю написати, шо ненавиджу продавців магазину "Перлина" на Коперніка і продавця відділу ниток для в'язання з магазинчика на Грушевського. я розумію, може їх не влаштовує робота, в житті негаразди і теде, але не можна завжди бути у поганому настрої і поводити себе з клієнтами настільки високомірно, як це роблять вони. я, може, і не виглядаю на людину, яка гарно шарить у в'язанні і даю тупі питання, але блін - вони стоять за прилавком, шоб мені допомагати, а не наїжджати. такоє. словом, можете мені тут в коментах написати, кого зі сфери торгівлі ненавидите ви, зробим одночасний сеанс ненависті, гг)) до теми картінка: це я, коли заходжу у вищеперелічені магазини, найожена і готова до атаки, але не атакую. поки що)

книжки минулого разу я роздала всі, тож цього разу роздаю косметику. все нове і некористоване, за винятком лаків для нігтів (їх я по разу спробувала). все це подаровані речі, якими я просто не користуюсь, бо маю шось інше або взагалі не маю потреби.

( подробиці )

майже кожного ранку ми бігаємо на стадіоні (якшо погода дозволяє). за місяць візуально "перезнайомились" з усіма, хто бігає в такий же час, як ми.
є хлопчик-дівчинка, все-таки хлопець, але його стать ми перші кілька разів не могли визначити)
є дві жінки - мама і дочка, років 65 і 45 приблизно. кожного ранку роблять "привітання сонцю" і всякі йогоподібні вправи. російськомовні. шо я помітила - те, шо переважно російськомовні жінки на стадіоні намагаються шось робити зі своїм тілом. українською говорила тільки одна з тих, кого ми бачили.
є три такси з господарями.
є чоловік, який дихає, як Дарт Вейдер.
є кілька таких же парочок, як ми, але вони з'являються неперіодично. хоча, може, бігають в інший час.
є дядько, який ковиляє навколо стадіону круги, мабуть, розпрацьовує ногу.
є ще кілька змінних персонажів, які то зникають, то знову вигулькують.
навіть однокурсницю свою там два рази бачила, світ тісний)
такий собі мікросоціум, до декого навіть привітатись іноді хочеться)) я впевнена, вони нас теж впізнають. і хоч пропуск у ту спільноту дуже легко насправді отримати, але скажу вам - значно приємніше приходити зранку на стадіон і бачити, шо там всі "свої", а не купа лєвого люду. хоча, перші рази ми теж були лєвими. але поки шо ці ранкові пробіжки настільки кайфові - і в плані фізичному, і у психологічному (бо бачитись двічі на день з коханим значно приємніше), шо припиняти їх ніхто не збирається)

деяким людям варто заборонити говорити слово "я". бодай на якийсь час. може це полікує їхній стан безнадійного егоїзму)

якшо так задуматись, то Львів, по суті, не відрізняється від маленького провінційного містечка. в нас є дофіга всяких клубів і трохи місць для гламурних (ги-ги) тусовок, але оскільки це не моє середовще перебування, то не знаю як часто люди з тієї тусовки натикаються один на одного.
але якшо у Львові концерт якийсь, читання літертури чи якась аТРакція (або аРТакція), то стопуд ти побачиш там всіх, кого б хотів чи не хотів побачити. класичний приклад - Півні. в мене, принаймні, таке враження, шо там будуть ВСІ. 
так само в нас є головна вулиця міста, тобто Площа і гуляючи там, рано чи пізно просто мусиш когось зустріти. в нас є, звісно, не один бар на всьо містечко, таких є кілька) ну але так само ти знаєш, де хто тусується, кого найчастіше можна побачити в Дзизі, кого За кулісами, хто сидить в Кабінеті, ну а хто просто туснячить біля універу. і якшо захочеш від когось втекти, кого просто НЕ бачити, разом з тим ходити у всі ці місця, на всі акції, концерти і решту заходів, неодмінно натикнешся на цю людину. може навіть і не раз. так шо ми провінція, гаспада таваріщі)

чуєте, люди, відпишіцця, хто мене читає, ну шоб я знала:) і може хто не в друзях, а хоче там бути, то теж відпишіцця:) чекатиму)
пеес. пост навіяний переглядом журналів тих, кого я колись відфрендила - ніц цікавого там для себе не знайшла. відповідно - не шкодую.

інтернет дає чудові можливості перевірити свої задатки психолога, священника, плакальниці, швидкої допомоги, психіатра (не плутати з психологом!) і автовідповідача. попрактикуватись у стервозності, пофігізмі,доброті душевній, дурості й агресії.
а взагалі, шо я хотіла сказати: хочеш, шоб тебе слухали, навчись слухати інших. бо навіть психіатри іноді ходять на прийом до психіатрів:)