RAINcarnation

сьогодні я вперше зробила те, що має зробити у своєму житті кожна порядна жінка часто показують у фільмах - міні-вибух на кухні) ну і заляпала півкухні супом%) коли блендер від завеликої порції рідини не витримав і суп пішов верхом, мені було насправді дуже смішно - і навіть витирати ті всі патьоки потім не напряжно. а сочевично-морквяний суп-пюре - я нарешті почала готувати собі супи - вийшов неочікувано смачним, навіть імбир і селера, яких я не терплю, у якості спецій дуже навіть пасують туди)
***
поки в'яжу, слухаю аудіокниги. вибираю не сильно вдумливі - бо в'язати треба уважно і рота не роззявляти. і поки я втомилася від одноманітного Акуніна і отримала навіть завелику порцію страху від Кінга, взяла собі легкий "Щоденник Бріджит Джонс". і шо я скажу - це один із тих рідкісних випадків, коли фільм кращий за книжку%) на щастя, завжди можна уявляти собі Коліна Ферта, коли слухаєш)))
***
до мене вже прилетіли перші новорічно-різдвяні листівки. дякую вам, любі flirgleflip і malvalanda! мені так приємно тримати в руках ці листи щастя і читати ці писані від руки букви, вони дуже гріють! свої ж альтернативні листівки, як це не соромно, я ще не відправила - але вони будуть, чекайте і навіть не думайте, що я про вас забула!)
***
така безсніжна зима не сприяє святковому настрою, але я тішусь, шо тепло і немає хляпи. мало гуляю, більше сплю і в'яжу, маю три, а не два вихідних у тиждень - залізниця взимку більше відпочиває. але все одно лишній час переважно йде на сон: по 12-14 годин з четверга на п'ятницю - це норма. і насправді я не знаю, як навесні житиму без третього вихідного%)
страшенно хочу на ковзанку, але немає компанії. тому якщо хтось у четвер 2 січня або у п'ятницю, 3-го, хоче приєднатися, кажіть, підемо разом)

майже кожного ранку ми бігаємо на стадіоні (якшо погода дозволяє). за місяць візуально "перезнайомились" з усіма, хто бігає в такий же час, як ми.
є хлопчик-дівчинка, все-таки хлопець, але його стать ми перші кілька разів не могли визначити)
є дві жінки - мама і дочка, років 65 і 45 приблизно. кожного ранку роблять "привітання сонцю" і всякі йогоподібні вправи. російськомовні. шо я помітила - те, шо переважно російськомовні жінки на стадіоні намагаються шось робити зі своїм тілом. українською говорила тільки одна з тих, кого ми бачили.
є три такси з господарями.
є чоловік, який дихає, як Дарт Вейдер.
є кілька таких же парочок, як ми, але вони з'являються неперіодично. хоча, може, бігають в інший час.
є дядько, який ковиляє навколо стадіону круги, мабуть, розпрацьовує ногу.
є ще кілька змінних персонажів, які то зникають, то знову вигулькують.
навіть однокурсницю свою там два рази бачила, світ тісний)
такий собі мікросоціум, до декого навіть привітатись іноді хочеться)) я впевнена, вони нас теж впізнають. і хоч пропуск у ту спільноту дуже легко насправді отримати, але скажу вам - значно приємніше приходити зранку на стадіон і бачити, шо там всі "свої", а не купа лєвого люду. хоча, перші рази ми теж були лєвими. але поки шо ці ранкові пробіжки настільки кайфові - і в плані фізичному, і у психологічному (бо бачитись двічі на день з коханим значно приємніше), шо припиняти їх ніхто не збирається)

а сьогодні воно горіло. найкращі моменти пожежі, як завжди, лишились за кадром. акумулятори вміють сідати, коли не треба, вони у мене якісь гопніки))



але я й так задоволена - головне, шо я це бачила)

зацвіла недалеко біля дому. якби у мене був сад, посадила б і собі, справжнє свято для очей)

( +3 )