RAINcarnation

цей запис довго лежав у відкладених - і саме у вівторок, після натхненних великодніх вихідних, захотілося ще чогось прекрасного. великі вікна у квартирі - це для мене практично вимога номер один. я зі своєю кімнатою на несонячній стороні, де ще й балкон і темні штори їдять світло, страждаю від його відсутності. тому мрію про великі і світлі вікна, через які день вливатиметься у кімнату з усією своєю силою. а особливо мені подобаються заокруглені вікна - ще більше простору! чомусь одразу асоціації з англійськими особняками або з квартирами-студіями (які мені теж страшенно подобаються!) десь у Нью-Йорку і обов'язково щоб необроблена стінка з червоної цегли.

з такими вікнами хочеться прокидатися раніше й зустрічати новий день без біганини і невстигання. а ще - малювати, читати або просто ніжитися у потоках світла) далі невелика підбірка заокруглених вікон, а кому буде мало - є ще просто красиві вікна у мене на Pinterest.


( +17 )

коли зранку вихідного дня ти, заледве роззявивши очі, тягнешся за читалкою і читаєш-читаєш-читаєш, хоча можна би іще поспати
коли вибираючи вид транпорту, зупиняєшся на трамваї, бо там не так трясе і можна читати
коли носиш книжку за собою по всій хаті
коли замість в'язання і вишивання вибираєш читання
коли у підсвідомості народжується таке приємне відчуття "скоро мене чекає щось хороше" - це значить зараз ти закінчиш справи і знову будеш читати її. книжку-якою-нині-живеш.
власне, про такі дві книжки, прочитані за останній тиждень, хочу розповісти.


"Тысяча дней в Тоскане" - фактично друга книжка своєрідної дилогії Марлени де Блазі про Італію. першої книжки про "Тысяча дней в Венеции" я не читала, бо першою у читалці трапилася Тоскана. і якщо до того, як почати читати, Італія мене не дуже то й вабила, то тепер я відчуваю, що починаю нервіно дихати, принаймні до італійської кухні, якої у книжці багато, дуже багато. там є і власне рецепти і описи процесу готування їжі, трапез, людських стосунків через призму їжі.

ще читаючи Пітера Мейла, через якого я і знайшла книжки де Блазі, мене здивував цей культ їжі і ритуальність цього процесу у Франції. по кілька хороших ресторанів у одному маленькому містечку - уявіть собі це у Бібрці чи у Білій Церкві, прості страви (той же салат капрезе - це вам не олів'є зі стопіцот інгредієнтів, хоч олів'є теж не наш, але з тим майанезіком і докторською ковбасою присмоктався до нашої кухні як кліщ) з простих складників. або складні - але це не дикі поєднання диких інгредієнтів, а знову ж таки буденні (для Італії) сир, квасоля, оливкова олія, різноманітні трави, м'ясо, прості супи без бульби і макаронів у одному рецепті і брускети - останні у італійській кухні мені найбільш імпонують тим, що це не просто хліб як у нас, це повноцінна страва. наприклад, брускета, вимочена в оливковій олії. ну і загалом, як мені видається, завдяки досить теплому клімату сердземноморська кухня, у тому числі італійська - це все таки кухня смаку. під час описів застіль дивуєшся, як у людей влазить стільки страв за один прийом їжі - але там це ритуал, а наші наваристий борщ чи тлусті вареники - це спосіб наїстися, перш за все, поповнити запаси енергії, особливо у холодний час, а естетику залишимо на потім. власне, це моя думка, яка склалася завдяки книжці, може воно так і не є насправді. а ще в книжці пили так багато вина протягом дня, що ця ідея непомітно прокралася у мою підсвідомість і до пасти з грибами тепер постійно напрошується компанія червого сухого)

крім кухні настрій мені створило місце дії - провінція Італії і знову ж благословенна ідея дауншифтінгу вигулькує на горизонті. не знаю, чи з таким же захопленням читатиму про Венецію (а читатиму неодмінно), але всі ці тонкощі життя у маленькому містечку, облаштування свого будинку, прогулянки, полювання за трюфелями, збір винограду, оливок і колорит італійського містечка остаточно реабілітували у мой уяві до того нецікаву країну Італію.

ну а з Діною Рубіною разом я побувала в Ізраїлі, Франції, Іспанії, Німеччині, Італії і Голландії. "Холодная весна в Провансе" - збірка новел, ексізів, замальовок - називайте як хочете. книжка дивовижна - хоча цей збитий епітет ніяк не опише моєї гамми відчуттів і вражень. тим більше, після такого мовного різнобарв'я мови Рубіної називати її книжку дивовижною - це майже гріх)
на диво, навіть не виникло відчуття, коли у шлунку починає глодати від злості до самого себе, що ти досі сидиш на місті і не подорожуєш, а навколо ж стільки прекрасного. навіть не знаю чому, може я вже втомилася постійно картати себе через нереалізоване, тому просто насолоджувалася місцями, описаними такою соковитою мовою, з такими неочікуваними, свіжими епітетами, порівняннями і враженнями. і головне - видно, Рубіна не натужливо вироджує всі ці хитросплетіння слів, вона справді так думає. наприклад, мені дуже сподобалося, як вона описує свою (а заодно і мою ж) вавку - коли іноземна мова не бажає затримуватися у голові надовго: "Что это сотворили с нами в нашем детстве, что родной наш язык обернулся драконом из сказки, охраняющим вход в пещеру разноязыких сокровищ".

вважаю, що Рубіну неодмінно треба читати людям письма - аби заслинитися від заздрощів надихатися і просто черпати прекрасне, не плагіатити, а розвивати у собі це бачення і вміти його красиво описати. воно є у Рубіної у великій кількості, бери і користуйся. тим, у кого є антисемітський пунктик - не читати, книга пронизана єврейським духом. я завжди дивувалася, настільки сильне у євреїв відчуття свого і своїх, усвідомлення приналежності.

отакі настроєві рецепти моєї весняної відпустки)

цей пост я писала на вихідних, які передували нашому чорному тижневі. він лежав у відкладених і 18 лютого запостився. але тоді не хотілося заповнювати інфосферу цією інформацією, взагалі хотілося трохи помовчати, тому закрила. нині вирішила його додати повторно, всім нам треба напевно хоч трохи розслабитися і вода для цього хороший помічник.
колись в одній пізнавальній передачі розповідали про те, що аби змити із себе наслідки поганого дня, варто прийняти душ - і весь негатив стікатиме з водою у каналізацію:) хоча я вважаю, що змити поганий настрій цілком під силу і ванні - принаймні мені заряду позитиву вистачило на весь вечір. особливо якщо поєднати ванну з приємним і корисним)

( relax, take it easy ^_^ )

неочікувано для мене самої скандинавські сніжинки у моєму розумінні прекрасного поступилися принту tribal. одяг з скандинавськими візерунками тепер не те що не приваблює - просто здається, що його набагато важче вписати у те, що я зараз ношу і що мені взагалі подобається. він більше підходить для прогулянок на природу, для товстих рукавиць і веселих шапок, які мені, чесно кажучи, не дуже пасують. я от сумніваюся, чи запасують tribal-принти, але вони зараз мені просто шалено подобаються.

tribal - це т.зв племінний принт, по суті етніка, яка опирається на різноманітні геометричні інідіанські візерунки. а якщо добре придивитися, у цих племінних візерунках можна побачити подібність із нашими - гуцульськими, з тою ж геометрією. колись у мене вдома лежали два таких величезних гуцульських килими, які страшенно не подобалися. тепер зрозуміла чому - там було забагато чорного кольору, забагато дуже агресивних поєднань чорне-червоне, чорне-зелене, чорне-оранжеве. нинішні варіації на індіанську тему здаються мені якимись легшими і приємнішими на вигляд. особливо поєднання коричневих, блакитних і оранжевих відтінків.

хоча, наприклад, для дому, оформленого у стилі мінімалізм тканий гуцульський килим молочного кольору з червоним і сірим візерунком став би дуже класним акцентом. та й взагалі мені подобаються автентичні гуцульські інтер'єри, напевно звідси і ноги ростуть у симпатії до tribal-принтів. зібрала трохи гарних фоток одягу і інтер'єру, натиснувши на фото, перейдете до джерела - правда, не всі джерела я знайшла.
( +27 картинок )
а вам як така етніка?

останнім часом в неті я зависаю переважно у місцях накопичення красивих картинок. раніше якось хотілося інформації, текстів, а зараз - дивитися на естетично привабливе. тому місця, обов'язкові для відвідання - це мій  pinterest, мій tumblr - тобто просто моя стрічка, сама я туди не пощу. крім того, там ще й музику можна класну надибати, не тільки картинки) а також моя стрічка на feedly, але там поки бардак, тому без посилання. блоги Aqua Marina і Dara Muscat. було ще щось, але зараз так сходу і не згадаю.

а от віднедавна ще підвисла на лукбуках Brooklyn Tweed. серез розмаїття абсолютного несмаку "ажурних кофтинок", схеми яких вискакують у гуглі після будь-якого наколов'язального запиту, лукбуки Brooklyn Tweed - це просто блаженство якесь. купіть мені хтось два мішки твідових ниток і дайте рік часу - я хочу все звідти, але зв'язала би хоч щось і була б щаслива як слон.

така типово львівська, стара-добра дощова погода. і хочеться теж слухати старе, таке ж улюблене, з повільними ритмами і давніми мелодіями. коли ще не було такого засилля тріп-хопу, усіляких там ембієнтів, даунтемпо і решти безликої музики - а просто ритми, які дихають сумом і водночас якісь такі життєствердні. тим більш круто, якщо це поєднання двох сумів - проникливої Loosing my religion і "холодного" голосу вокалістки Cardigans Ніни Персон. під настрій - дуже і дуже, як і всі Cardigans, а ще Duran Duran і Savage Garden.

люблю свою роботу за ще одну приємну опцію - розташування. тепер щоранку, коли є погода і я не на підборах, спускаюсь вниз до Управління парком Франка. літній ранок - це пора, коли парк нагадує мені театральну сцену, де сонце працює художником світла і малює променями світлотіні. важко передати це на фото, але імпровізовану сцену видно. крім того, зранку для мене всі запахи і кольори парку загострюються, я прямо вдихаю тут літо.

я приїжджаю на роботу завжди десь на півгодини швидше - не люблю запізнюватись і зранку ще маю час, щоб почитати. або трохи пофоткати ранкові квіти, особливо якшо під рукою робоча дзеркалка. трохи з нею повозилась і зрозуміла, що таки хочу й собі. не можу дивитись на паскудне боке, яке робить моя мильниця (хоча вона сама по собі непогана і я не шкодую, що купила її) і взагалі - досить душити в собі приховане бажання фотографувати)

але шось я відволіклась. так от, в обід тут можна посидіти на лавочці, почитати книжку, послухати музику і дивитись на зелень-відпочивати очі або просто нічого не робити і вигріватись на сонці. словом, користатись літом і класним місцем роботи сповна) і ще й тим, що працюю я з восьмої ранку - людей на вулицях ще мало, як і в парку - і дихається якось легше. та й ритм такий для мене чудовий - я вже колись писала, як хочу бути жайворонком.

розкажіть, як у вас - маєте якісь приємні місцини, де відпочиваєте від роботи?)

колись umbra_pallor писала мені у коменті про те, що хотіла б побачити мою кімнату. я подумала і відклала це у довгий ящик до кінця року. але от на якісь вихідні було у мене натхнення пофотографувати трохи свого інтер'єру. деталі я люблю, тому більше деталей, менше загальних планів. а ще я поки підписувала фото, зробила висновок, що мою шафу треба перейменувати у "шафу подарунків". дивіться під катом, чому.


( заходьте, не стидайтесь) )

Джулія Кемерон от каже, шо треба іноді тішити свого внутрішнього художника. я вирішила так і зробити й купила дві прекрасні речі:


може, з появою альбому для ескізів мій внутрішній художник таки вилізе назовні і почне малювати акварелі) та ше й альбому з Клімтом - там ще були з Моне, я довго сумнівалась, але Клімт таки переважив) ну а дирокол - це такий собі гендерний компроміс, не змогла втриматися, просто не змогла..)