гора Парашка

повністю виправдала свою назву. шоб я ше колись туди поїхала - це буде хіба в наступному житті, коли я забуду все, шо було вчора! бо насправді був капець і поовна, вибачте, дупа. довго розписувати все - дурного робота, тому буду краток. туди зі Сколього ми йшли якоюсь незрозумілою дорогою з недомаркуванням - це мав бути якийсь маршрут, але від нього - тільки білі широкі смуги і ніяких інших позначок, шо це за маршрут. найцікавіше, шо ці білі смуги були на різних дорогах (бо ми кілька разів вертались і блудили), які врешті-решт заводили в нікуди. я завжди собі думала, шо якшо є дорога, вона кудись веде. дороги до Парашки таку впевненість розтрощили вщент. як і те невідоме маркування. чотири стежки з тупиком. врешті ми задовбались шукати "правильну дорогу" і повалили напролом вверх по вертикальному схилу. спочатку по руслу колишнього струмка, а потім просто через ліс. я думала, шо це була найгірша частина нашої мандрівки. але найепічніше чекало попереду.



( жахи вихідного дня )

knitted inspiration

поки неділя і я не в'яжу, надихаюсь картинками. іноді трапляється такий для мене анріал, шо аж дух захоплює


хоча, цо за бардзо, то нє здраво)) але все-одно красиииво)
( а під катом ше трохи натхнення) )