"ну шо, йдем ввечері на цвинтар?"

ця фраза, вирвана з контексту, в якому я її говорила, шось дуже мене насмішила. так начебто це звичайна для нас справа - щовечірній променад на цвинтарі. а якшо не губити контексту - ходили ми таки на нічну екскурсію Личаковом.

страшно не було. було багато народу (ну, там його завжди багато в принципі, але я маю на увазі живий народ). паралельно з нашою групою пересувалось ше 9 таких самих зграйок, ми час від часу на них натикались і розминались, обступали маленьким натовпом кожну могилу і гигикали із замогильних жартів екскурсовода ("кажуть, шоб довго жити, тре любити музику і не одружуватись. композитор Станіслав Людкевич одружився на 96-му році життя і через 4 роки вмер").
бідні нещасні привиди зі страху поховались хто куди - але подалі від могил Франка, Івасюка, Білозора, Людкевича, Крушельницької та решти тих, які показували всім групам. і коли вся та слоняча навала розбрелась по домах, привиди зітхнули з полегшенням і нарешті відчули себе комфортно і теж вдома. надіюсь, жоден привид під час екскурсії не постраждав.

мені постійно хотілось дивитись не на могилу, про яку йшла мова - тому я дивилась в іншу сторону, в темряву. ніяке бліде лице не привиділось, тіні не з'являлись, але я принаймні відчула, шо стою вночі на цвинтарі. хай навіть збоку галаслива група людей, досить ступити кілька кроків, за межу світла і темряви і почуваєшся вже не таким героєм.

а взагалі Личаків це більш музей, ніж цвинтар, принаймні я його так сприймаю. красиві статуї і пам'ятники викликають естетичну насолоду, а не відчуття потойбіччя. тим паче цьому не сприяють ліхтарі, лампадки, доглянуті могили.

а от старі закинуті цвинтарі - справа інша. коли я жила на Левандівці, час від часу ходила повз старе кладовище. воно затиснуте між будинками на старій вузькій левандівській вуличці. люди, які там живуть, перестали звертати на нього увагу, є та й є. але місце для нього абсолютно неочікуване. можу закластись, той,хто вперше там йтиме і не знатиме про його існування, буде не надто приємно здивований.

взагалі, я не фанат такого типу об'єктів, але зацікавилась, які ше у нас у Львові цвинтарі є. тут чимало цікавих фоток та інфо по сабжу. а ще мені захотілось після екскурсії перечитати "Кладбищенские истории" Акуніна і шоб він дописав продовження.

п.с. про епікфейловий фільм, який показували на початку екскурсії, про те як ричала музика з нього на півцвинтаря не хочу навіть писати. краще б зняли фільм про привидів Личакова, не так зашорено виглядало б.

львівський кемпінг

слухайте, а є у нас біля Львова десь кемпінг, де люди собі можуть поставити намети, пожити, мати змогу з'їздити Львів подивитись? бо на час Євро шось таке було, а цікаво, чи діє десь кемпінг постійно? і взагалі де навколо Львова, на вашу думку, можна намет на нічку поставити? мені на думку хіба Чортові скелі спадають і все.