"На кавовій хвилі"

отакий чохольчик для читалки у кавовій гамі зробила для lilya_lilac. з хвилястим візерунком свого часу довго боролась - виходив завжди не так, як мені хотілось. але тепер все ок і кольори, як на мене, створені для цих хвильок. дуже в тему мінімалізм тканини - якраз такі принти я останнім часом і люблю)


п.с. слухайте, а є якесь гарніше слово, аніж чохол? бо звучить воно мені як калька з російської. задумалась над варіантом "обкладинка" і певно його вживатиму, якщо не знайду/вигадаю чогось кращого. які у вас ідеї?

львівське насущне

народ, хто має гондолу позичити, га?)

вішліст для творчості

стаття на Inspired виконала свою безпосередню місію - надихнула створити вішліст творчої людини, до яких я себе скромно відношу. бо одноразово куплені речі, такі, скажімо, як ровер чи нове крісло до комп'ютерного столу - це добре, але такий вішліст радше для мене самої, все дбайливо записується у блокнот і потроху виконується.

а є витратні матеріали для творчості, які завжди потрібні й порадують мене у будь-якому випадку. вони можуть стати хорошим подарунком, якшо хтось раптом хоче мені таку приємність зробити *невинно кліпає очима, ні на шо не натякає*. про них я і напишу, а заодно ( покажу:) )

sorry, we are closed!

журналістська робота дала мені розуміння того, наскільки ми все-таки закриті, налякані і недовірливі люди. і дуже ціную тепер людей відкритих, готових іти на діалог і просто адекватних. особливо це стосується харчовиків, яких я рік мучила. і от сьогодні було to be continued - з громадським харчуванням. в нас взагалі сфера послуг кульгає на дві ноги в плані вихованості, чемності і ввічливості. нахамити можуть навіть клієнтові, то що вже про якихось там журналістів говорити? наприклад, підійшла я до адміністратора одного кафе за коментарем. я розумію, в людини немає часу зі мною говорити. але на її місці я б не казала "ну то підіть пошукайте собі якесь інше кафе". журналісти - вони злопам'ятні людці, можуть і шось гидотне написати, а не просто образитися і не ходити більше до того закладу. але нашим пофіг.

мене дивує, наскільки люди не розуміють, що їхній імідж - то не тільки їжа, яку вони роблять, але й поводження, слова, елементарна ввічливість у спілкуванні. як то кажуть, всьо тайноє становіцца явним і колись їм це ще вилізе боком. й, до речі, зробила для себе висновок, що який заклад - таке і поводження. тобто якщо ти їси їхню їжу і тобі здається, що годують тебе сміттям - то і говорити з тобою будуть як зі сміттям. назв не пишу спеціально, хай буде без конкретики. але вулиця Коперніка сильно втратила, відколи там цей заклад)

і ще от зі свого досвіду - скільки не спілкувалась з європейцями - тими ж поляками, чехами, словаками, постійно виникало враження набагато відкритіших людей. і набагато приємніших. мені ні разу не нахамили. хоч, може, маю дуже невелику вибірку і кількість іноземців значно менша, ніж українців, з якими спілкувалась. але враження таке лишилось.

на останок - не розумію, для чого на сайті закладу харчування писати неактуальний телефон, за яким я додзвонилась на квартиру. і керівництво закладу про це знає - я сьогодні про це питала і, здається, їх цілком влаштовує. натомість, сказали мені, що всі контакти з компанією - тільки через головний київський офіс. я розумію, політика корпорацій, до деяких молокозаводів зараз так само не додзвонишся, навіть адреси не дізнаєшся, наскільки все законспіровано. але якшо працюєш для людей - то хоч прибери з сайту неправильний номер. дивні-дивні компанії і люди.

і найголовніше: плюсики в карму тому, хто допоможе мені вийти на сайт кафе "Смачні сезони". гугл вперто показує їх на інших сайтах, а за єдиним телефоном, який я знайшла, мені сказали дивитись на сайті номер їхнього офісу. зачароване коло якесь, їй-бо!))