***

зрозуміла, шо мене найбільше лякає в людях - байдужість і себенаправленість. зараз маю змогу спостерігати за кількома такими у своєму середовищі і з кожним днем робиться все противніше. я не кажу, шо я там якийсь супер-пупер альтруїст чи страшно небайдужа особа - як коли. і що коли всіма твоїми діями керує виключно твоя особиста вигода - то є страшне зло. а тільки те, що нізащо в світі я не проміняю себе, з моїми вічними поривами зробити добре всім, на таке. і вчуся тримати емоційну дистанцію - здається, це би був один із найгірших варіантів "дружби".

я реально кожного дня переконуюся у цій вже боянистій крилатій фразі Бруно Ясенського: "Не бійся ворогів – в найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – в найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існує на землі зрада і вбивство". у мене все не так глобально, але хто зна, чим може обернутися одного дня байдужість однієї людини помножена на десятки таких же, як вона.