подорожі на дивані з Марленою де Блазі і Діною Рубіною

[rainy_lily]

коли зранку вихідного дня ти, заледве роззявивши очі, тягнешся за читалкою і читаєш-читаєш-читаєш, хоча можна би іще поспати
коли вибираючи вид транпорту, зупиняєшся на трамваї, бо там не так трясе і можна читати
коли носиш книжку за собою по всій хаті
коли замість в'язання і вишивання вибираєш читання
коли у підсвідомості народжується таке приємне відчуття "скоро мене чекає щось хороше" - це значить зараз ти закінчиш справи і знову будеш читати її. книжку-якою-нині-живеш.
власне, про такі дві книжки, прочитані за останній тиждень, хочу розповісти.


"Тысяча дней в Тоскане" - фактично друга книжка своєрідної дилогії Марлени де Блазі про Італію. першої книжки про "Тысяча дней в Венеции" я не читала, бо першою у читалці трапилася Тоскана. і якщо до того, як почати читати, Італія мене не дуже то й вабила, то тепер я відчуваю, що починаю нервіно дихати, принаймні до італійської кухні, якої у книжці багато, дуже багато. там є і власне рецепти і описи процесу готування їжі, трапез, людських стосунків через призму їжі.

ще читаючи Пітера Мейла, через якого я і знайшла книжки де Блазі, мене здивував цей культ їжі і ритуальність цього процесу у Франції. по кілька хороших ресторанів у одному маленькому містечку - уявіть собі це у Бібрці чи у Білій Церкві, прості страви (той же салат капрезе - це вам не олів'є зі стопіцот інгредієнтів, хоч олів'є теж не наш, але з тим майанезіком і докторською ковбасою присмоктався до нашої кухні як кліщ) з простих складників. або складні - але це не дикі поєднання диких інгредієнтів, а знову ж таки буденні (для Італії) сир, квасоля, оливкова олія, різноманітні трави, м'ясо, прості супи без бульби і макаронів у одному рецепті і брускети - останні у італійській кухні мені найбільш імпонують тим, що це не просто хліб як у нас, це повноцінна страва. наприклад, брускета, вимочена в оливковій олії. ну і загалом, як мені видається, завдяки досить теплому клімату сердземноморська кухня, у тому числі італійська - це все таки кухня смаку. під час описів застіль дивуєшся, як у людей влазить стільки страв за один прийом їжі - але там це ритуал, а наші наваристий борщ чи тлусті вареники - це спосіб наїстися, перш за все, поповнити запаси енергії, особливо у холодний час, а естетику залишимо на потім. власне, це моя думка, яка склалася завдяки книжці, може воно так і не є насправді. а ще в книжці пили так багато вина протягом дня, що ця ідея непомітно прокралася у мою підсвідомість і до пасти з грибами тепер постійно напрошується компанія червого сухого)

крім кухні настрій мені створило місце дії - провінція Італії і знову ж благословенна ідея дауншифтінгу вигулькує на горизонті. не знаю, чи з таким же захопленням читатиму про Венецію (а читатиму неодмінно), але всі ці тонкощі життя у маленькому містечку, облаштування свого будинку, прогулянки, полювання за трюфелями, збір винограду, оливок і колорит італійського містечка остаточно реабілітували у мой уяві до того нецікаву країну Італію.

ну а з Діною Рубіною разом я побувала в Ізраїлі, Франції, Іспанії, Німеччині, Італії і Голландії. "Холодная весна в Провансе" - збірка новел, ексізів, замальовок - називайте як хочете. книжка дивовижна - хоча цей збитий епітет ніяк не опише моєї гамми відчуттів і вражень. тим більше, після такого мовного різнобарв'я мови Рубіної називати її книжку дивовижною - це майже гріх)
на диво, навіть не виникло відчуття, коли у шлунку починає глодати від злості до самого себе, що ти досі сидиш на місті і не подорожуєш, а навколо ж стільки прекрасного. навіть не знаю чому, може я вже втомилася постійно картати себе через нереалізоване, тому просто насолоджувалася місцями, описаними такою соковитою мовою, з такими неочікуваними, свіжими епітетами, порівняннями і враженнями. і головне - видно, Рубіна не натужливо вироджує всі ці хитросплетіння слів, вона справді так думає. наприклад, мені дуже сподобалося, як вона описує свою (а заодно і мою ж) вавку - коли іноземна мова не бажає затримуватися у голові надовго: "Что это сотворили с нами в нашем детстве, что родной наш язык обернулся драконом из сказки, охраняющим вход в пещеру разноязыких сокровищ".

вважаю, що Рубіну неодмінно треба читати людям письма - аби заслинитися від заздрощів надихатися і просто черпати прекрасне, не плагіатити, а розвивати у собі це бачення і вміти його красиво описати. воно є у Рубіної у великій кількості, бери і користуйся. тим, у кого є антисемітський пунктик - не читати, книга пронизана єврейським духом. я завжди дивувалася, настільки сильне у євреїв відчуття свого і своїх, усвідомлення приналежності.

отакі настроєві рецепти моєї весняної відпустки)