стадіонні знайомі
May. 28th, 2011 10:48 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rainy_lilyмайже кожного ранку ми бігаємо на стадіоні (якшо погода дозволяє). за місяць візуально "перезнайомились" з усіма, хто бігає в такий же час, як ми.
є хлопчик-дівчинка, все-таки хлопець, але його стать ми перші кілька разів не могли визначити)
є дві жінки - мама і дочка, років 65 і 45 приблизно. кожного ранку роблять "привітання сонцю" і всякі йогоподібні вправи. російськомовні. шо я помітила - те, шо переважно російськомовні жінки на стадіоні намагаються шось робити зі своїм тілом. українською говорила тільки одна з тих, кого ми бачили.
є три такси з господарями.
є чоловік, який дихає, як Дарт Вейдер.
є кілька таких же парочок, як ми, але вони з'являються неперіодично. хоча, може, бігають в інший час.
є дядько, який ковиляє навколо стадіону круги, мабуть, розпрацьовує ногу.
є ще кілька змінних персонажів, які то зникають, то знову вигулькують.
навіть однокурсницю свою там два рази бачила, світ тісний)
такий собі мікросоціум, до декого навіть привітатись іноді хочеться)) я впевнена, вони нас теж впізнають. і хоч пропуск у ту спільноту дуже легко насправді отримати, але скажу вам - значно приємніше приходити зранку на стадіон і бачити, шо там всі "свої", а не купа лєвого люду. хоча, перші рази ми теж були лєвими. але поки шо ці ранкові пробіжки настільки кайфові - і в плані фізичному, і у психологічному (бо бачитись двічі на день з коханим значно приємніше), шо припиняти їх ніхто не збирається)
є хлопчик-дівчинка, все-таки хлопець, але його стать ми перші кілька разів не могли визначити)
є дві жінки - мама і дочка, років 65 і 45 приблизно. кожного ранку роблять "привітання сонцю" і всякі йогоподібні вправи. російськомовні. шо я помітила - те, шо переважно російськомовні жінки на стадіоні намагаються шось робити зі своїм тілом. українською говорила тільки одна з тих, кого ми бачили.
є три такси з господарями.
є чоловік, який дихає, як Дарт Вейдер.
є кілька таких же парочок, як ми, але вони з'являються неперіодично. хоча, може, бігають в інший час.
є дядько, який ковиляє навколо стадіону круги, мабуть, розпрацьовує ногу.
є ще кілька змінних персонажів, які то зникають, то знову вигулькують.
навіть однокурсницю свою там два рази бачила, світ тісний)
такий собі мікросоціум, до декого навіть привітатись іноді хочеться)) я впевнена, вони нас теж впізнають. і хоч пропуск у ту спільноту дуже легко насправді отримати, але скажу вам - значно приємніше приходити зранку на стадіон і бачити, шо там всі "свої", а не купа лєвого люду. хоча, перші рази ми теж були лєвими. але поки шо ці ранкові пробіжки настільки кайфові - і в плані фізичному, і у психологічному (бо бачитись двічі на день з коханим значно приємніше), шо припиняти їх ніхто не збирається)
