осінь така осінь

"Знаєш, де у Львові мертвий міст? А можливо то і не Львів вже? Чи Львів з тих чорно-білих фото? Він там де закінчується сприйняття сьогоднішнього і відкривається вчорашнє, усе те, що було колись. І ми сиділи там теж, і ти казала, що так високо тут, наче ми у горах, а де ж у Львові гори. І та легенда про привида який жив у Кайзервальдському монастирі. І ходив вночі зі свічкою Старо та Новознесенською вулицями. І той Клепарів де було чути який ходять потяги та вагони, як перемикається із червоного на зелене симофор на станції Підзамче. І ми сидимо там, поза часом, та вгадуємо скільки ще людей бачать зараз те, що бачимо ми. І поринаємо у спогади нашого життя де нас не було, але де ми можемо побувати тепер. Через стільки часу." (с)
я знаю, де у Львові дірки в часі. мої особисті дірки в часі, куди я можу прийти в будь-який момент і не крутячи ніяких часоворотів, повернутись назад.
у закинутих і давно забутих як старі напівзруйновані замки, папках, лежать старі листи. вони схожі на зів'яле листя - шурхотять, у них є свій запах, їх приємно розглядати. дарма, що папки ці на комп'ютері, а листи електронні.
у закапелках пам'яті збереглося ще чимало якихось спогадів, правда дуже фрагментарних і уривчастих. вони нагадують старі польські книжки з пожовтілими сторінками, понадриваними й обшарпаними, які часом можна зустріти біля Федорова.
як добре, шо є такі приємні речі, які зовсім і не речі - всього на-всього слова, асоціації, думки, спогади, емоції. от як книжка - хоч це і річ, але ж її цінність не у тому, що вона існує матеріально, а в тому, які слова в ній написані і що вони означають. і як добре, шо ці зовсім-не-речі не залежать від грошей чи інших людей - я просто піду в парк, пошурхотю листям і назбираю каштанів і відчую себе трохи щасливішою. і усвідомлю, шо знаходити позитив можна в простих речах. я це колись дуже добре вміла робити, тепер розівчилась шось.

осінь для мене мабуть тому так багато значить, бо з нею виникає стільки асоціацій. я люблю мислити асоціаціями, я люблю присвоювати місцям і речам якісь асоціації. а Львів осінній викликає якраз найбільше бажання присвоїти йому цілу купу позитивних асоціацій і алюзій. якби містам давали вибрати їхню пору року, Львів був би однозначно містом осіннім.
а взагалі-то це все моя нова-стара ю-пика, спогади посипались як доміно. але круто, коли попорпавшись в старих шафах, знаходиш зовсім не скелети, а хороші згадки. хоча й не покидає враження, наче то було одне життя, а це вже інше якесь (хоча так і є, з кожним новим переломним моментом починається нове життя, так шо і ми собі можемо влаштувати котячі 9 життів, було б бажання).
і до речі, цікаво чи ця Ініціатива (увага, кодове слово))))) пройде непоміченою, а? прийом?)))