RAINcarnation

є у мене в голові такий коротенький список звичок для їжі, яких я б хотіла набути. вирішила написати про це.

1.не читати під час їжі
я дуже люблю читати - і роблю це дуже часто під час їжі, щоб не втрачати час дарма. порилася в неті, чому ж шкідливо читати і їсти одночасно.
пишуть, що перш ніж їжу оцінять твої смакові рецептори, кайф від її апетитного запаху ловить ніс, а від вигляду - очі. і шлунок вже тоді починає працювати, виробляти шлунковий сік - тому їжа швидше перетравлюється. якщо ж ти вшнипився в книжку, то часто не чуєш ні смаку, ні запаху, ні навіть не оцінюєш вигляд їжі - все на автоматі. шлунок негодує! він довго травить ту їжу і мучиться. та й мозок теж не шарить, що робити, яка ділянка має працювати перш за все - та, яка керує їжею, чи та, яка читанням.
крім того, це ще й шкідливо для очей - бо постійно змінюється відстань між ними і книжкою/читалкою, коли на секунду зазираєш у свою тарілку.
альтернативні пояснення в коментах вітаються)

2. жувати повільно і довго
часто оце друге випливає з першого - ми їмо швидко, бо не помічаємо цього. і їмо навіть більше, ніж треба. мені здається, що якщо довго пережовувати, можна менше їсти, бо шлунок ці жувальні рухи всі сприймає, і перетравлює швидше.

3. розрізняти голод і апетит
не знаю, чи правильно даю визначення, але суть приблизно така: іноді я бачу якусь смачну штуку і хоч не голодна, починаю її їсти. бо мій мозок мені каже, що це нямка, яку не можна пропустити.
крім того, є ще така одна установка, яка діє у багатьох сім'ях. умовно її можна назвати "ми вдома свиней не тримаємо": дітей замушують доїдати всю порцію, пофіг, хоче воно їсти чи нє. і потім це переростає у нашу ментальну рису: пішов у кафе, замовив порцію їжі, наївся половиною, решту запхав у себе насильно, гроші ж пропадають!! правда, в наших кафе і з нашими порціями таке не часто світить)) зате буває вдома, що шкода залишати/викидати.

4.харчуватися роздільно
я завжди любила їсти "вприкуску" - якщо картопля, то відбивна і салат напихалися разом. мені так нібито комфортно було. але тепер картоплі і відбивних я не їм розумію, що ні. роздільне харчування має сенс, і шлунок мені страшенно дякує, коли я згадую, що їсти все треба по черзі. і не дякує, коли я їм, наприклад, піцу. хоча вона може складатися з нешкідливих продуктів (бездріжджовий лаваш, шпинат, брокколі і моцарелла), але шлунок стогне, що мусить працювати з великою кількістю компонентів. і я його розумію! мені теж важко виконувати кілька справ одночасно)

отакі плани для роботи над собою. діліться зі мною і ви чимось таким, може я щось забула або накосячила)

напало на мене натхнення, тому буде два пости підряд про їжу) вирішила написати саме про солодке - і саме про чорний шоколад. останні кілька місяців намагаюся їсти тільки його - ну бо солодкого ж хочеться. самонавіювання, що це корисно - діє. в той же час аргументи розуму, шо це ааа швидкі вуглеводи не завжди те, шо в нас продають під маркою чорного - не зовсім діють. тому спробую переконати себе. а вам просто для інформації.

1. в шоколаді, як і в будь-якому продукті, номер складника має значення. шо це означає? у складі продукту інгредієнти вказують у порядку спадання. і якщо я читаю, шо у шоколаді "Рошен" першим у складі йде цукор - значить, його там найбільше. і можна не тішити себе ілюзіями, навіть якшо на упаковці пише, наприклад, "70% какао".

2. в доброму шоколаді кількість какао-масла мусить перевищувати кількість какао-порошку і какао тертого - а отже йти у списку інгредієнтів першим.

3. рослинні жири - "ааа, рослинні жири!", "а якшо там рослинні жири?", "ти шо, будеш це їсти? там ж рослинні жири!" - це мене Роман тролить, якшо бачить їх у будь-якому продукті, не обов'язково в шоколаді.

я намагаюсь уникати цих жирів у тих продуктах, де їх не має бути - тобто де за допомогою рослинних жирів заміннють тваринні. це торти, цукерки, тістечка, згущівка, голландські сири - отут є список http://harmony.com.ua/text/2808.html. ну і шоколад - він один з лідерів, коли треба замінити молочний жир. чим такі шкідиві ті жири?

все просто: для того, щоб додати рослинний жир у продукт, його з рідкого перетворюють у твердий. цей процес називається гідрогенізацією і після нього отримуємо власне оті трансжири, якими нас лякають. чому? бо жир абсолютно міняє структуру і втрачає всі свої корисні властивості і навіть стає шкідливим. клітини організму повноцінно не живляться і накопичуються токсини. звідси - поганий стан шкіри, зайва вага і купу інших захворювань...

4. думаю, всі читали про те, що справжній шоколад має бути блискучим, а не матовим і ламатися з характерним хрустом. в той же час різні джерела по різному пишуть про те, як і коли цей шоколад має танути. одні - що одразу ж, у руках, і в роті. інші - що навпаки, якщо він натуральний і не містить рослинних жирів. я - за другу точку зору. і поясню чому. знову ж таки за приклад візьмемо попсовий "Рошен". він тане в руках за секунди, особливо молочний. коштує дешево. задекларований склад нормальний. але я майже на сто процентів впевнена, шо цей дешевий шоколад не може бути якісним. бо якшо у нас з легкістю хімічать скрізь, де можна, чому б не збрехати у складі продукту? зрештою, підкупити кого треба, шоб не перевіряли, чи відповідає написане на упаковці дійсному - не штука у нас. інша справа з Росією - я не сильно розбираюсь у політичних підтекстах, але, думаю, там давно і прекрасно знали, якої якості той шоколад. але саме зараз не домовилися про те, щоб змовчати з цього приводу. десь так.

5. ну і останній, непояснений для мене факт. у складі шоколаду часто бачу молочний жир. типу демонструють, що не додають рослинних. нет розказує мені, що це звичайний молочний, дійсно молочний жир. а я не вірю. параноя, нє?

висновок - купувати іноземний. хоча хто гарантує, шо і там десь у складі не приховане шось страшне? короче, точно параноя)))

останнім часом багато читала - приймаю участь у змаганнях із своєю лінню, на Goodreads пообіцяла собі прочитати 50 книг за рік - мусила виконувати місячну норму. лишу тут трохи вражень, бо забуваються%)


"Амстердам" Іен Мак'юен
після прочитання "Суботи" я якось геть розчарувалась у Мак'юені. бо "Спокута" - це в принципі одна з улюблених моїх книжок, а тут якась розмазня. але "Амстердам" реабілітував Іена у моїх очах. добротна книжка про збіги обставин і дивні життєві повороти - у стилі "Спокути", хоч, як на мене, і не дотягує - "Спокута" привабила мене ще й часом і місцем дії, атмосферою початку ХХ століття.
тверде 5.



"Безчестя" Джозеф Максвелл Кутзее
Африка, професор Девід Лурі, викладач універу, падає на моральне дно - думаю, неважко здогадатися, у чому звинуватили підстаркуватого Лурі, завжди оточеного хмарою студенток. і тікає від того всього на ферму до дочки.
після того стається ще багато подій і книжка доволі активна і цікава. хоч якшо чесно, я не знаю, як її оцінити. мені складно виділити головну ідею. і складно було читати тому, що дуже багато там йдеться про тварин, операції, смерті, вбивства - це моя болюча тема, мені їх страшенно шкода і я взагалі намагаюся книжок про тварин уникати.
хоч як зріз життя Африки, співжиття білих і чорних - пізнавально. і сумно. і навіть страшно.
ставлю четвірку непевну.




"Залишок дня" Кадзуо Ісігуро
книжка без екшену, різких поворотів сюжету і незвичайних подій. просто собі життя одного дворецького. і, я не знаю чому, може це така природа людська вуаєристська - вона стала для мене своєрідним сеансом підглядання у чуже життя. і страшенно затягнула, Ісігуро майстер оповідати звичайне незвичайно. ну і я собі постійно уявляла у головних "ролях" Ентоні Хопікнса і Емму Томпсон - бачила десь постер до фільму. в мене туго з уявою пеосонажів книжки, тому коли кіно підказує, навіть люблю) книжці - тверде 5.




"Двері в літо" Роберт Хайнлайн
повість ши-кар-на. ну, в моєму розумінні як фаната фантастики, котів і мімімішності. коротко про зав'язку - винахідник Ден Девіс розробив проект робота-помічника по дому. його партнери, друг Майлз і секретар Белла, за сумісництвом кохана, обманюють його і витурюють з фірми. Ден зі своїм котом Петронієм (або просто Пітом) вирішує лягти в анабіоз - сон у замороженому стані - на 30 років.
і хоч розв'язку і головну інтригу було легко передбачити, мені все одно страшенно все сподобалося.крім одного - Хайнлайн скупий на деталі, не хоче розповідати про те, який він, світ майбутнього, тільки й каже, шо зовсім інший.
словом - тверде 5 має.



"Квіти осені" Аріель Бюто
читнула у відпустці - бо вже втомилася від книжок по 4-5 кіндлосторінок на 1% - хотілося чогось коротенького.
книжка про те, що почати жити для себе ніколи не пізно. головна героїня Жульєтта, в свої шістдесят з хвостиком у цьому переконується, її чекає багато пригод.
книжка така собі - не дуже захоплива і не надто нудна. хороші місця дії - Франція й Італія, смачні описи їжі і подорожей. і плюс їй - створює атмосферу, не всі книжки це вміють.
ставлю 4-ку.


"Ожинове вино"Джоан Харріс
перша прочитана мною книжка Харріс. солодка, місцями навіть трошки приторна, у стилі "Шоколаду" - принаймні фільму, добротно і смачно написана, місце дії вибране чудово - Франція, після Пітера Мейла прямо як земля обітованна. словом, 5-ку можна ставити)

в Фейсбуку мене проігнорили, напишу сюди.
задумала роздрукувати деякі свої фотки. серед них багато панорам (я фанат, та).
поки вигадувала, шо робити з форматом і взагалі як друкувати у фотосервісі панорами, визріла ідея заюзати свій принтер і зробити всьо вдома.
кольори при високій якості він відображає цілком адекватно, краще, ніж це робить апаратура у фотоновій. єдине шо - фотопапір. знаю, шо є рулонний, для панорам. шукати його? чи паритися з вирізанням з А4 відповідного розміру?
і взагалі - який фотопапір і де купувати? поможіть хтось фоточайнику)

отаке-во чудо тепер в мене живе - вішліст творить дива))

минулого тижня нарешті роздрукувала картинки для своєї moodboard, яку подарував коханий. підбирала відповідно до нинішнього настрою: подорожі, гори-намети, квіти, рослини, ровери і рукодільні схеми-картинки, які хочеться використати найближчим часом. виявила також, що дошку можна використовувати для сушіння трав - наразі сушу мамі букетик з колосків і квітів з оцього поста, вона спонтанно купила гарну вазочку, в яку треба щось ставити)
( трохи деталей )

люблю свою роботу за ще одну приємну опцію - розташування. тепер щоранку, коли є погода і я не на підборах, спускаюсь вниз до Управління парком Франка. літній ранок - це пора, коли парк нагадує мені театральну сцену, де сонце працює художником світла і малює променями світлотіні. важко передати це на фото, але імпровізовану сцену видно. крім того, зранку для мене всі запахи і кольори парку загострюються, я прямо вдихаю тут літо.

я приїжджаю на роботу завжди десь на півгодини швидше - не люблю запізнюватись і зранку ще маю час, щоб почитати. або трохи пофоткати ранкові квіти, особливо якшо під рукою робоча дзеркалка. трохи з нею повозилась і зрозуміла, що таки хочу й собі. не можу дивитись на паскудне боке, яке робить моя мильниця (хоча вона сама по собі непогана і я не шкодую, що купила її) і взагалі - досить душити в собі приховане бажання фотографувати)

але шось я відволіклась. так от, в обід тут можна посидіти на лавочці, почитати книжку, послухати музику і дивитись на зелень-відпочивати очі або просто нічого не робити і вигріватись на сонці. словом, користатись літом і класним місцем роботи сповна) і ще й тим, що працюю я з восьмої ранку - людей на вулицях ще мало, як і в парку - і дихається якось легше. та й ритм такий для мене чудовий - я вже колись писала, як хочу бути жайворонком.

розкажіть, як у вас - маєте якісь приємні місцини, де відпочиваєте від роботи?)

одна моя подруга колись вимірювала стан дороги за якістю макіяжу, який можна зробити під час поїздки. так от: з макіяжем, зробленим дорогою від Червонограда до Ковеля, ви прикрасите будь-який фільм жахів. зате дорога з Ковеля через Луцьк, Дубно і на Броди - це пісня. правда, на 1,5 години довша%)

колись umbra_pallor писала мені у коменті про те, що хотіла б побачити мою кімнату. я подумала і відклала це у довгий ящик до кінця року. але от на якісь вихідні було у мене натхнення пофотографувати трохи свого інтер'єру. деталі я люблю, тому більше деталей, менше загальних планів. а ще я поки підписувала фото, зробила висновок, що мою шафу треба перейменувати у "шафу подарунків". дивіться під катом, чому.


( заходьте, не стидайтесь) )

схоже, скоро я зовсім не зможу ходити по кафе, не помічаючи негативy. сьогодні от сиділи з подругою в La Piazza. недешевий заклад, а на столах тільки зубочистки і квітка. невже так шкода поставити серветницю? для мене це пахне якимось жлобством, чесне слово. сказала офіціанту, що зі серветками їх столи виглядатимуть краще. побачимо (якщо я ще колись туди прийду), чи дослухаються. а для певності ще й написала у Фейсбуці. хоча писала не через серветки, а через моцареллу. у них майже вся піца з цим сиром. а на смак він (принаймні той, який був у нашій піці) - порошок. от серйозно, більш порошкового сиру не пробувала. та ще й такими шматками накиданий, наче мачете рубали - хоча, може то такий стиль, а я не розуміюсь. але смак сиру мене обурив - ціни у них немалі, могли б купувати щось пристойніше.
а на сайті, до речі, немає жодної форми зворотнього зв'язку. стидоба! знала б, то сказала (або написала) їм це прямо там, у закладі.

словом, шось я стаю страшно прискіплива. але думаю, шо це правильно. коли вимагаєш більше, то і отримуєш більше. а, крім того, оця інтерактивність нинішня цьому тільки сприяє. хоча, сидять певно там якість smm-щики і ржуть, коли я пишу скарги. може передають комусь, а може й нє. "Просто добрий хліб" взагалі ігнорить мене - питала, де купувати їх хліб "Дієтичний" - глухо як в танку. нашо, питається, їм Фейсбук-сторінка?